Але сусідка не хоче в будинок для людей похилого віку, навіть у дорогий і приватний. Бо розраховує передати квартиру доньці. Бо «дочка єдина і хоч така»

Маю сусідку по під’їзду. Їй 72 роки і вона мешкає одна у своїй двокімнатній квартирі. Ми з нею по-сусідки дружимо. Навіть іноді на чай ходимо один до одного.

Але основна причина нашої дружби — її донька. Справа у її скандальності.

Вона приходить до матері та починає вимагати: грошей, квартиру, їжу, нормальне ставлення. Весь під’їзд в курсі її особистих драм із чоловіками її матері.

Сусідка просить мене зрідка приходити до неї та перевіряти. Чи не нашкодила її «улюблена» дочка.

Добре, так живе багато хто. Проблеми із сім’єю — тема стара. Питання щось в іншому. Я запитала сусідку, чому вона не продасть квартиру і не віддасть половину. Раз за словами дочки та живе мало не під мостом.

Виявляється, мати вже забезпечила доньку квартирою. Але та її проміняла на зеленого змія. І тепер живе за своїми знайомими і періодично намагається витягнути залишки грошей у матері.

За словами сусідки, дочка «зв’язалася» із поганою компанією. І все пішло-поїхало. Зрозуміло, завжди винні інші особи.

Знову ж таки є можливість виїхати в приватний будинок для людей похилого віку. Там умови, як на курорті. 5-ти разове харчування, басейн, фітнес-зал та персонал з медичною освітою.

Грошей від продажу  квартири начебто вистачило прожити там у тиші та спокій. Чим слухати крики дочки. І перепрошувати перед сусідами.

Та ще й з поліцією порозуміються. Поліція часом приїжджає, коли нашим сусідам стає дуже тяжко від цих скандалів.

Читайте також: Так вийшло, що син із дружиною живе у сусідньому під’їзді, тож із онуками сиджу я. І ось, мої денні відлучки до мого чоловіка невістці не сподобалися. Вчора взяла і сказала мені, що краще б я сиділа з онуками, а людей не смішила. Що в моєму віці настав час про душу думати, а не по чоловіках ходити

Хоча цю жінку здебільшого всі шкодують, і намагаються заплющувати очі на витівки її дочки.

Але сусідка не хоче в будинок для людей похилого віку, навіть у дорогий і приватний. Бо розраховує передати квартиру доньці. Бо «дочка єдина і хоч така».

А так жити нормально? Слухати крики. Терпіти все це. Боятися, що «дочка» створить щось страшне.

Чесно не розумію, навіщо передавати квартиру тій. Яка взагалі не цінує та не любить. Чому б не пожити для себе і не боятися, що хтось ламатиме тобі двері в пошуках грошей.

Материнська любов? Можливо. Але ж вона не повинна відключати інстинкт самозбереження. Чи винна?

Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.