Мені 37 років, я досить симпатична молода жінка, маю гарну роботу, квартиру, багато друзів і подруг. Була заміжня, зі своїм першим чоловіком Денисом ми разом навчалися в університеті – студентське кохання, на 3-му курсі розписалися, а через рік зрозуміли, що пристрасть минула і ми – чужі люди. Зібралися розлучатись, а тут дитинка, вирішили, може, дитя збереже родину. У нас народився синочок Едик, але нічого не змінилося і через рік ми розлучилися. Жодних сліз, залишилися друзями.
Після навчання я знайшла роботу, де і зараз працюю. Жили ми з сином удвох, та не тужили. Ні, звичайно, у мене були чоловіки, траплялися романи, але нічого серйозного. Я якось безініціативно ставилася до залицяльників – є так є, ні так ні. Але три роки тому все змінилося, як зараз я пам’ятаю цей день.
У той рік було дуже спекотне літо, я обіцяла Едику поїхати на море, але якось недоречно захворіла напарниця і мене не відпустили у відпустку. Сказати, що син засмутився, нічого не сказати. Мені було його шкода, і я вирішила попросити сестру взяти малого з собою на море – вони все одно всією сім’єю їдуть.
Відправивши дитину на відпочинок, я поринула у роботу і у відсипання після неї. У четвер подзвонила подруга, нагадала, що у неї день народження і що вони збираються в кафешці. Не хотіла, але пішла. І там я побачила його. Не скажу, що він красень, просто я затято забажала, щоб цей чоловік був моїм, мені було байдуже, що він давно одружений, що у нього є 2 дітей.
Через різних знайомих я дізналася номер телефону Жені, почала писати, дзвонити. Він спершу не хотів зі мною спілкуватися. Я постійно думала про нього, у мене була мета, щоб він був поруч – і я досягла її. Через півроку я вмовила його на побачення, потім ще одне, я наполягала, щоб він покинув сім’ю.
Через півроку Женя наважився. Щоб швидше він до мене прийшов, я вмовила його залишити все дружині та дітям. Він прийшов до мене без нічого, але я була на сьомому небі від щастя, ми розписалися.
Відтоді минуло 1,5 роки, і я зараз розумію, що мені не потрібен цей чоловік, він для мене чужий, він мене дратує, я не розумію, чому я тоді за нього боролася! Не можу дивитися, коли він їсть, хотіла розлучитися, але потім подумала: а куди він піде, у нього нічого немає.
Останні півроку, я затримуюсь на роботі, гуляю містом допізна, їжу купую тільки собі та Едику, Женя віддає мені копійки, бо всі гроші у нього йдуть на аліменти, а я не хочу його годувати за свої гроші. У нас часто конфлікти через те, що він не хоче знайти ще одну роботу.
Я знаю, він теж шкодує, що пішов від дружини, знаю, що хотів повернутись, але вона його не прийняла. Якщо чесно, у мене з’являється думка подзвонити їй, попросити, нехай забере, але потім думаю: стоп, він що річ якась чи звірятко?
Я намагалася розібратися у собі, що за помутніння було. Якщо чесно, то я сама хвилююся за себе, як згадую, що я творила. Вирішила зробити паузу, подумати, побути наодинці із собою. Я дуже довго шукала варіанти, як це зробити, подруга підказала попрацювати прибиральницею в нічну зміну у супермаркеті. Вже тиждень не ночую вдома, якщо чесно, рада. Мій син уже дорослий, а чоловік, я так думаю, що й радий, думаю, може когось собі знайде.
Усі сміються: економіст із вищою освітою вночі миє підлогу, а мені, повторюся, добре. Засмучує тільки те, що так довго не триватиме. Душа болить – що ж я наробила!
Автор: Оксана
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
