Три місяці я народила свою першу дитину. Коли завідувач відділення почула, як я збираюся назвати сина, вона подивилася на мене як на не. Сказала, що я не в своєму розумі і зовсім не думаю про те, що чекає на мого малюка.
Але я мовчати не стала і з усмішкою відповіла: “Ось тільки не треба мене життя вчити. Я у вас дозволу питати не зобов’язана. Це моя дитина, і мені йому ім’я обирати!” А потім вийшла з кабінету, грюкнувши дверима. Що за нетактовність!
Слухати нотації я не збиралася. Тим більше я легко зможу оформити свідоцтво про народження і без сторонньої допомоги. Щоправда, у РАЦСі історія повторилася. Працівниця глянула на мене і спитала: «Ви впевнені, що хочете вибрати саме таке ім’я?»
Я не витримала і сказала їй, що викличу начальство, якщо вона не продовжить робити свою роботу.
Після виписки потрібно було вирішити кілька запитань. По-перше, облаштуватись у квартирі у мами, бо жити нам з малюком більше не було де. По-друге, сходити до юриста та з’ясувати, яким чином я зможу отримувати аліменти.
Найприкріше, що мама теж не розуміє мій вибір імені для сина: «
Як можна було назвати дитину таким ім’ям? Ти про майбутнє свого сина подумала? Уяви, що на нього чекає в садку, школі. А що буде, коли він піде до армії? Його ж просто засміють! Скільки комплексів породжує неправильно підібране ім’я! Одумайся, дочко».
Мені дуже не хотілося сперечатися з мамою, але вибору не було. Я висловила їй все, що думаю про цю ситуацію, але мати не вгамувалася:
“Та ти просто егоїстка! Подумай про те, як твій син влаштовуватиметься на роботу, створюватиме сім’ю. Цікаво, яке по-батькові буде у його дітей? Як воно звучатиме? Олю, ти псуєш дитині життя!”
Не уявляю, як житиму з нею під одним дахом. Цього всього могло б не бути, якби батько моєї дитини не покинув нас незадовго до народження синочка. Щоб вирішити питання з аліментами, я поїхала до юриста.
Але там на мене чекав ще один сюрприз.
Юрист поставив мені купу питань, відповіді на які його зовсім не потішили. Наприклад, те, що з Андрієм ми разом не жили та стосунки не узаконили. Я навіть не знаю його прописки, бо він приїжджий. Зазвичай він жив у своїх друзів, а ми зустрічалися в мене вдома.
Встановити батьківство можна у судовому порядку, але юрист повідомив, що йому треба порадитись із колегами. Я дуже розгнівалася: «Мені радили вас як одного з найтямущіших фахівців у цьому місті. А ви заявляєте, що вам потрібна ще чиясь порада?!»
Юрист відповів: «Ми зіштовхнулися із серйозною проблемою. Вирішити її просто та швидко, на жаль, неможливо. Щоб встановити батьківство, необхідно знати ім’я батька вашої дитини, дату народження. Ви його паспорт бодай раз бачили? Може, він і не своїм ім’ям назвався вам».
Я залишила юристу всі документи, які я мала, і поїхала додому. У передпокої я почула, як мама няньчиться з моїм сином:
«Зайчик мій ненаглядний, Бодічко!» Коли я почула це, відразу влетіла в кімнату і крикнула:
“Який він тобі Бодічка?! Він Богодар! Дитина, подарована мені богом! Як же мені все це надоїло!”
Але мама ніби мене не чула і продовжила говорити з малюком:
«Онучку мій рідний, ти ще зовсім маленький, а твою маму всі дістали. І я, і лікарі, і сусіди, і навіть юрист! Боюся уявити, що буде, коли ти підеш у дитячий садок. І Богданом будеш, і Бодею, і богом. Мати твоя, мабуть, узагалі посивіє».
Мене дуже зачепили ці слова, і я замислилась. Думаю поміняти синові ім’я, поки не пізно. Але чи це правильно? Адже я його для себе вже назвала.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.
