Але ж на свиней я не підписувалася! Майже рік тому я вийшла заміж. У нас із чоловіком не було можливості переїхати на орендовану квартиру, а про купівлю власного житла й мови не йшлося, час такий складний в Україні.
План у нас всіх був такий: починаємо збирати гроші на перший внесок, а поки що живемо з матір’ю Артема, у неї свій заміський будинок, тому місця там було більш ніж достатньо.
Відразу скажу, що стосунки з Валентиною Вікторівною у мене ніколи добрими не були. Аж надто різні у нас характери. Я людина домашня, сімейна. Люблю чоловіка радувати всякими смаколиками, стежу за порядком, щоби чисто було скрізь. Цьому мене моя матуся навчила!
А свекруха думає лише про своє благополуччя. За будинком не особливо стежила, проте регулярно відвідувала салон краси. Якісь подвійні стандарти. Не розумію, як можна ходити з гарною зачіскою і укладкою, поки в будинку такий безлад.
Коли я переїхала до мами чоловіка, перш за все прибрала. Вдихнула в цей будинок нове життя, так би мовити. І це без перебільшення.
Потім якось непомітно я почала систематично готувати їсти, і до моїх страв активно долучалася свекруха – наминала їх за обидві щоки. Я тонко натякала їй, що готувати і вона сама може. Але все закінчувалося суперечками. Мовляв, поки я тут живу, то маю все це робити, крапка.
Тим часом я почувала себе так, ніби перебуваю тут на пташиних правах. І це при тому, що ми із чоловіком повністю комунальні послуги почали оплачувати.
Вести зі свекрухою спільне домашнє господарство не виходило, мама Артема все звалювала на мене. І зрештою вчудила неймовірне. Купила поросят та іншої живності. Але займатися цим усім не збиралася сама, ось, мовляв, тримайте, буде в нас усе своє, домашнє!
Сперечатися зі свекрухою не було часу. На мене раптово навалилася величезна кількість нових завдань, пов’язаних з побутом. Потім розпочалася робота на грядках. Влітку я готувала закрутки на зиму. Одному богові відомо, як я примудрялася при цьому ще й працювати.
Згодом я почала відчувати себе рабинею в цьому будинку. Я робила практично всю роботу. Просити допомоги у чоловіка я не могла, оскільки його днями не було. Він працював понаднормово, щоб ми наближалися до нашої мети швидше.
Артем втомлювався не менше мого, та й робота у нього важча. У мене язик не повертався скаржитися йому на мої проблеми вдома.
Я терпіла і працювала. Але мені й самій було приємно бачити, що моя праця приносить плоди. Домашні овочі, ягоди та зелень, свіжі яйця та інші продукти з грядки. Це так чудово! Все було добре, доки в гості не приїхала з Києва сестра мого чоловіка.
Валентина Вікторівна почала пригощати зовицю всім, що я робила. Віддавала їй мої закрутки, доки я не бачила.
А потім почала передавати їй у місто найсвіжіші яйця наших несушок. Ось тут я вже не витримала наважилася все висловити. Я вважаю, що це несправедливо. Свекруха нічого абсолютно не зробила, щоби чимось розпоряджатися тут.
У відповідь мама Артема почало говорити, що купила нам всіх цих поросят, курей та інших тварин. Мовляв, це взагалі її ідея була, а я лише виконавиця. Яка неповага!
Я просто не витримую. Поставила чоловіка перед фактом: збираю речі та їду до батьків в Житомир. Жити з його матір’ю просто не можу. Нехай сама тепер у цьому році грядки саджає, прополює і врожай збирає, а також зі своїми поросятами справляється. Я я хочу жити іншим життям, навіть якщо Артем зі мною не поїде.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, авторське.