Я ось не знаю, права моя кума чи я.
Ми жили на Донеччині, але коли я розлучилася з чоловіком, почала роздивлятися можливості виїхати з нашого провінційного містечка.
І така можливість трапилася: мене підтримала кума. Яка на той час вже жила в Чернівцях. Допомогла влаштуватися на роботу і знайти мені з сином орендоване житло.
Було це у 2017 році. І треба сказати, що тоді ніяких «переселенців» я не оформляла, жили, працювали, малий у три роки 2018 пішов у садочок. У 2019 я вийшла тут заміж за Андрія.
І ось – теперішній час.
Ще маю уточнити. Що всі ці роки життя у Чернівцях я залишалася і залишаюся прописаною у хаті моєї мами в нині окупованому місті.
І тільки тепер я на себе й сина оформила ВПО, нікому не пояснюючи. Коли саме з дитиною і з якої причини ми виїхали з Донеччини, та ніхто й не питав. Бо я робила довідку в ДІЇ.
А суть питання полягає ось в чому. Моя кума Оля працює педагогом, і зараз, влітку, вона разом з однодумцями організувала проведення різноманітних цікавих заходів, екскурсій, майстер-класів для діток ВПО, які прибули у Чернівці.
Проводять вони їх по буднях щодня, заходи цікаві, з перекусами й подаруночками.
Мій син зараз вдома весь час, нікуди ми навіть відпочивати цього літа не поїхали. Ми з чоловіком на роботах.
І я запитала у Олі, чи не міг би й мій Даня відвідувати ці заходи, адже й ми. По суті, ВПО, довідку маємо, реєстрацію в Донецькій області, тобто все, як належить.
Але кума мені відповіла:
– Але ж ви тут вже жили, не приїхали щойно від біди! Тому твоя дитина не може займати місце, бо на нього може прийти справжня дитина-переселенка! – сказала мені Оля і не дала моєму малому відвідувати заняття і майстер-класи для діток ВПО.
Я вважаю, що вона не права, шкода їй, чи що, ну справді. Ще й для свого похресника! Совість би мала.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
