… У столичному кінотеатрі крутили нове кіно про любов. Її подружки по заводському цеху вже встигли подивитися фільм і в обідню перерву дружно обговорювали головну героїню: красиву і розважливу мисливця за перспективними женихами.
І ім’я – то їй придумали відповідне, шкідливе таке – Марта. А зовнішність? Все штучне: знебарвлені волосся, густо нафарбовані вії. І любов у неї така ж показна і недовга, як краса.
Інша справа – друга героїня стрічки: проста, сільська дівчина Ліда. Така якщо полюбить, то на все життя!
Шкода, що хлопці цього відразу не розуміють. Не кожному дано розгледіти красу польового квітки. Пройде, не нахилиться. А зупиниться – зірве і викине. Як головний герой, посміятися над простодушної Лідою.
Переказ сюжету з любовним трикутником Тома слухала ліниво.
Думки займала своя потаємна таємниця. Третій місяць в ній жила нове життя. І третій місяць вона не могла підійти до людини. Він збайдужів раптово.
Вітався ввічливо – байдуже і поспішав пройти повз, немов і не було між ними квапливо – випадкового зв’язку.
Як скаже йому? Що буде робити, коли дитина народиться? Як переживе засуджує шепіт односельчан? Дні проходили, а відповіді не було ні на одне питання. Напруга зростала, потрібно було відволіктися від настирливих думок.
І тут Тамара вирішила сходити в кіно. Одягла кримпленових костюм – ця тканина тільки починала входити в моду, і в ньому вона, сільська дівчина, мало відрізнялася від міських ровесниць. Але чому накинула на голову хустку?
Тільки за звичкою, вихованої з дитинства – мама сердилась, якщо діти вибігали на вулицю простоволосими. Міцно трималися за неї сільські звички!
На ступенях кінотеатру побачила його. Микола стояв, вдивляючись у натовп. Тамара раптом зрозуміла, що у нього призначено побачення.
«Дівчина, у нього нова дівчина» – серце закалатало. Віддихалась і пішла назустріч.
– Привіт! Нам потрібно поговорити. – Тихо промовила дівчина.
– Добре, поговоримо, – погодився хлопець. – Після фільму. Зараз йди. Я тебе знайду.
Сеанс закінчився, глядачі розійшлися. А Тамара все стояла біля входу і чекала, коли ж він підійде. Час минав, а її ніхто не кликав. І тут дівчину осінила здогадка, що немає його, пішов.
Звичайно, пішов з тією дівчиною, яку чекав. Вона представила, як вони йдуть удвох по вулиці, тісно притулившись один до одного. Як він зігнув руку в лікті, а вона сперлася про неї. Як вони весело розмовляють. Ой, та вони ж кажуть про неї! Вони сміються над нею.
Вона різко випросталася і оглянула себе, вишукуючи недоліки костюма. Кримплен не мнеться, плям немає, гудзики на місці. Над чим же вони сміються? Хустка! Вирядилася ж, село!
Вона зірвала хустку з голови, зім’яла і поклала в кишеню. А його дівчина напевно хусток не носить. Вона в місті народилася, вміє зачіски гарні робити. І йому подобається з нею ось так, під ручку ходити. Показувати друзям: дивіться, яка красуня! А з нею він так не ходив – видно соромився.
Змучилась своїми здогадками, вона повільно побрела до трамвайної зупинки.
,,Інша дівчина. У нього любов. Напевно, буде весілля!”
А у неї дитина під серцем. Навіщо їй? У місті свого кута немає. У селі одну з дитиною зацькують. Самотні жінки завжди в усьому винні.
Без чоловіка в селі важко. А з дитиною хто візьме? Не потрібна йому ця дитина. Він про неї знати не хоче, і їй він не потрібен.
Пройшли місяці.
– А де дитина? – здивувалася квартирна хазяйка, побачивши, що з лікарні вона повернулася одна.
Удвох з нею вони і поїхали в лікарню назад. Встигли. Через годину за новонародженою дівчинкою повинна була прийти машина з будинку маляти.
Заміж її все – таки взяли. У будинку першого чоловіка прожила рік і пішла – не було більше сил дивитися, як ображає її маленьку дочку.
– І чого ти все плачеш!Нагуляти ти дурна, сиди смирно! – бурчала свекруха при гарному настрої, а коли злостилась могла і накричати на дитину.
Друга свекруха була мудрішою. Прорахувала сімейне життя свого сина по ходам, як шахову партію. Дитину в будинок не взяла. Відносини між сином і дитиною невістки відрегулювала відразу, під час сватання:
– Ти, Світланко, дядю Толю татом не називай.
Толя пив. Свекруха розуміла, що з алкоголіком уживется не кожна. Красива і незалежна – втече. Вольова.
А її синові потрібна була поступлива, терпляча, турботлива, мовчазна дружина. Запасна. І таку потрібно було шукати серед наречених «другого сорту»: розведених або старих дів. Вона і вибрала йому наречену.
Йдучи з материнського будинку, вона думала, що залишає свою дівчинку ненадовго. Виявилося, що назавжди. Доньку виховувала бабуся, любила повторювати: «сирота при живих батьках».
У поєднанні слів «живі батьки» донька почала відмовитися класі в п’ятому. Мама жива – це було очевидно. А де ж тато? У кожної людини двоє батьків. Значить, у неї теж є тато. Вона стала розпитувати про нього.
Мати відрізала ,,нема”. Думала, що назавжди припинила цю розмову.
Йшли роки. Дочка виросла, сама вийшла заміж, появилися діти. Розмова про батька не починалася.
Та й коли їм було розмовляти? Вона жила своїм життям. Тягнула сім’ю, будувала будинок, вела господарство. Одним словом, ховалася. Сама з собою при цій кінської роботі в хованки грала.
Натрудившись бувало за день – впаде в ліжко, ніколи думати про те, що дочка сиротою зросла, що онуків приголубити у неї морального права немає, а сама давно перестала відчувати себе жінкою.
Думи засипали, а біль очей не спала. Рідкісним вранці вставала без висохлих сліз на щоках.
Про батька Світлана почала розпитувати, коли передача по центральному телебаченню про пошук втрачених родичів почалася. А що вона про нього знала? Назву села, в якій він народився, ім’я молодшого брата пам’ятала – бачила одного разу. З такими даними передача не знайшла його.
А Світлана розшукала. Виявилося, що жили вони за 300 кілометрів один від одного. Бачилися вже. Здружилися відразу – кров рідна не водиця, притягує. І ще виявилося, що з тією дівчиною, що в кіно він ходив, у нього нічого не вийшло. Одружилися, так прожили недовго і дітей не нажили.
І з кінотеатру він пішов не тому, що розмовляти з нею не захотів або посміявся. Злякався, що вона його з новою дівчиною відносини з’ясовувати почне. Любив її, втратити боявся. А вона здалася. Дочку без батька залишила. І за це собі прощення не знаходить. Він – то про те, що у нього дитина є, зараз тільки дізнався.
А зараз Тамара їде до доньки. І Микола там буде. Світлана захотіла, щоб вони, нарешті, зустрілися. Шкода, що вона цієї зустрічі в потрібний час добитися не змогла. 40 років минуло!
Фото ілюстративне з вільних джерел.
