Таких історій є багато, але хочу з вами поділитись і своєю.
Алла Іванівна на своєму дні народженні почувалась щасливою. Сини поруч, невістка з внуками, сусіди, вся велика рідня зібралася. В день святкування було доволі тепло, тому вирішили накрити стіл на в садочку. – Ну. хто перший буде мені бажати всього доброго?, – промовила вона. – З синочка старшенького почнемо, чи не так? Коли дійшла черга до мене, я ледь не розсипалася.
Алла Іванівна начебто зла мені не бажала і не робила ніколи, але ось є одна загвоздка, яка мене напружує в спілкуванні з нею.
Що б вона не робила, все робиться з оглядкою на когось. “А що люди скажуть?” Це прямо девіз по життю.
Якщо свято якесь наприклад, то треба пісні голосно співати, щоб сусіди знали що нам весело.
Якщо син з невісткою (тобто ми) довго не приїжджають, то як їм не соромно (не через те, що мамі допомогти нікому), а тому що раптом всі подумають, що маму “кинули”.
Відразу обмовлюся, що максимум наша відсутність тривала близько місяця, Та й до слова скажу, що Вадим маму провідує і без мене, тому частіше все це відбувається, ніж вам здається (а тим більше брат ще є молодший).
А я така людина, що мене все ось це “для людей” прямо фізично пригнічує. І тут наближається день народження Алли Іванівни.
Не поїду – це образити і чоловіка і її, так в принципі у мене і самої було бажання привітати, поспілкуватися.
Приїхали – стіл накрили. Все гарно – сидимо. Іменинниця пригубила червоненького і почалася “показуха”.
“Ну що, хто перший мене вітати буде?” – запитала вона. “Давай синку, маму привітати не бажаєш?” – це прямо дослівно наводжу.
І кожен вставав і мав виголосити своє – привітання. “Ну а що невістка моя мене привітати не хоче?” – докотилася черга і до мене.
У мене від цих слів ентузіазму не додалося і я сказала щось невиразне про щастя і здоров’я.
Може для когось це здасться дивним, але не всі люди люблять в центрі уваги знаходиться. Я ось наприклад інтроверт.
Мені комфортніше наодинці привітати і сказати теплі слова, ніж пижитися при натовпі людей видавлювати з себе невідомо що.
Потім були пісні, причому свекруха стежила що б співали обов’язково все! Добре, що танці не почалися. Танці на замовлення це було б щось.
Відчуваю на наступний рік я напевно “занедужаю” і пришлю вибачення і привітання через чоловіка.
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
