Аллі Петрівні виявилось мало того добра, яке ми їй зробили. Вона вирішила, що має повне право продати квартиру, яку ми з Василем придбали для Єви, щоб закінчити будівництво дому, в якому вона буде жити з дочкою і її сім’єю. – Чого ви хвилюєтесь? Все рівно будиночок на онучку перепишемо, та й приглянути за нами в старості буде кому.
***
Ось і четвер! Як я чекала цього дня! Орендарі поїхали, косметичний ремонт зробили, все відмили, меблі доставили і встановили.
Свекри можуть переїжджати в чистеньку квартирку і жити там в комфорті поки їхній будинок повністю не буде готовий. Мені здається для них зробили все можливе і навіть більше.
А ми будемо жити своєю сім’єю без них, як і було завжди, як жили багато років, як звикли. У щасті і гармонії без зауважень і докорів, без дорослих “дітей”, які забирають багато часу, коли його і так не вистачає.
Василь зробив завтра собі вихідний, щоб допомогти батькам спокійно переїхати, а потім провести вечір з нами в нашому “гніздечку”.
Але все пішло не так, як було заплановано.
З ранку свекруха видала:
У будинок потрібно вкладатися. Гроші з продажу нашої квартири і накопичення пішли на ділянку і будівництво будинку. А там ще потрібен гараж, льох, лазня, паркан, обробка хороша у всьому будинку, сантехніка, побутова техніка та меблі нові.
У нас грошей більше немає, а робити все це треба. В кредити і борги влазити не будемо. Допомагайте!
Василь запитав, про що раніше думали, жили в своїй гарній квартирі і жили б там далі, раз грошей немає, які зараз потрібні.
З’ясувалося, що жити в цьому будинку вони планували з сім’єю старшої дочки. Вони їх умовили продати квартиру, вкластися на все вище перераховане і всім разом жити в новому великому будинку.
Все було добре, поки зять не зажадав йому виділити частку, і не тільки будинку, але і ділянки теж. Свекруха запротестувала, відмовила. Хоча зять насправді правий. Квартира його, куплена до шлюбу.
Він її продасть, а потім йому будуть говорити це не твій будинок і все, що твоє тут це шпалери і лінолеум? Так не робиться… В результаті зять відмовився від цієї ідеї, дочка його підтримала, бо до суперечки дійшло, побоялася чоловіка втратити. Посварилися з батьками.
Потім вони до другої дочки з пропозицією прийшли продати її будинок і вкластися в новий з переїздом.
Дочка теж відмовила, вона свій будинок любить, душу в нього вклала, сказала ви до мене переїжджаєте хоч на час, хоч на зовсім. А той будинок потихеньку і поступово добудуємо, як можливості будуть з’являтися.
Батьків це теж не влаштувало, приїхали до сина, тобто до нас.
Ось і причина, чому до донечок рідних не хотіли переїжджати на час, а тільки до сина. У нього квартир багато, можна і продати одну з них…
Молодці, що виселили квартирантів і зробили ремонт. Ми її виставимо на продаж, з ремонтом і меблями її дорожче можна продати, поспішати не будемо, через 4 місяці у вас якраз іпотека закриється, щоб з документами і банками метушні менше було.
Ну і що, що це квартира онучки? Виросте, з нами жити буде, ми на той час вже старенькими будемо, буде за нами доглядати.
За нас все вирішили. За нашу дочку теж все вирішили. Чудово просто!
Мене від такого нахабства і перспективи для моєї дочки всю затрясло!
Тобто я і чоловік горбатились, щоб взяти цю квартиру, щоб платити за неї більше внески, щоб швидше закрити кредит, щоб у дочки була своя квартира, коли виросте. А її так просто можна взяти і продати?
Чоловік сказав, що продавати не будемо, це квартира Єви. Чим зможе, він допоможе.
Ну не нахабство з боку Алли Петрівни?
Як вважаєте?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
