У мене була свекруха. Тут можна було б закінчити оповідання, тому що цим, власне кажучи, все і сказано.
Я приходила додому з роботи, як завжди втома велика, а бажання приготувати чоловіка котлетку по-київськи дорівнює нулю.
І тут – телефонний дзвінок. Чоловік підлітає до телефону:
– Алло, так, привіт, мамо… Ні, ще не поїв, вона (Ха!) Тільки що прийшла… Можливо, приготує що-небудь … нічого страшного, якщо немає, я сьогодні на сніданок з’їв «чудо-сирок»… перетерплю голод … мені не звикати… Прийти на вечерю до тебе? Виходжу!.
Я, звичайно ж, підслуховую, і кров вже почала закипати, а чоловік в цей час з невимушеною посмішкою кличе до мамки, перераховуючи страви, які кожен день вона готує на вечерю.
Але як це не сумно, доводилося тягнутися. По-перше, не будемо доставляти свекрухи радість своєю відсутністю. Це нечувана розкіш.
По-друге, час, проведений твоїм чоловіком в гостях у мами, прямо пропорційно кількості мерзенностей на твою адресу, що злетіли з її трохи затягнутих усмішкою губ.
Але, якщо чесно, то я сходила раз десять і розлучилася.
Ой, як мене відмовляли! Важко було. Зараз другий чоловік, готуємо по черзі. Мир і спокій в родині.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
