fbpx

Американські сусіди, яких ми якось запрошували на обід, вирішили зробити жест у відповідь, і покликали на  чаювання у слов’янських традиціях. Чаювання складалося зі своєрідних страв. Сусіди зніяковіло вибачилися за те, що вони не мають самовару. Пакети кладуться на дно? Пакетики перемішуються розливною ложкою? – Саме, – нещадно відказала я. – Ногу мэна в званні капрала

Американські сусіди, яких ми якось запрошували на обід, вирішили зробити жест у відповідь, і покликали на  чаювання у слов’янських традиціях. Чаювання складалося з: страви з гарбузовим кейком, іншої страви із зацукрованим імбиром, вази з якимись цукерками, схожими на скляні гудзики та іншою вазочки з печивом з арахісовим маслом, піали, наповненої пудингом із тапіоки.

Посеред столу, вінчаючи собою  слов’янську ідею, височіла картонна коробка з чайними пакетиками.

Сусіди зніяковіло вибачилися за те, що вони не мають самовару. Яке ж чаювання без самовару?! До речі, поцікавилася гостинна сусідка, а як ви у цьому самоварі варите чай? Пакетики кладуться на дно? Пакетики кладуться зверху? Пакетики перемішуються розливною ложкою? Я пояснила, що весь сенс самовару взагалі не в чаї, а в кирзовому чоботі (tarpaulin boots).

– Армійському? – уточнили заінтриговані сусіди.

– Саме, – нещадно відказала я. – Ногу мэна в званні капрала (не менше!) потрібно протримати в чоботі три дні (не більше). Після чого швидко надіти чобіт на сопло самовару і качати, як насос. Надання чаю правильного духу.

Вражені сусіди, не промовивши більше ні слова, витягли з шафки пару пляшок червоненького і наше чаювання відразу набуло задушевного і глибокого сенсу.

По ходу справи згадалася інша чайна порада від великого артиста Бориса Андрєєва. Він навчав якось молодого колегу заварювати чай.

– Ти, любий, не знаєш, що таке чай. Чай – це чарівний напій. Насолода! Ти ось слухай та запам’ятай. Чай так заварюється: окропом чайник споліскуєш. Потім кидаєш дрібку заварки, трохи заливаєш. Серветкою накриєш і нехай постоїть трохи. Потім серветку знімеш, досиплеш цейлонського. Знову окріп і – серветкою. Хвилинки за три – дрібку індійського. Кип’ятком і знову серветкою. Хвилин за п’ять наливаєш чай у склянку. Це ж витвір мистецтва! Це ж не чай, а симфонія кольору та запаху! Потім береш цю симфонію, вихлюпуєш у кватирку. Наливаєш біленької і ось уже тоді отримуєш справжню насолоду!

Євгенія Лещинська

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

You cannot copy content of this page