Аміру я подарувала двох дітей, тому була впевнена, що цей смуглявий красунчик буде лише мій. Як же я помилялася. Коли він одного дня повідомив, що закохався по-справжньому і покидає нас з дітьми, я вчепилась за розмову зі свекрухою, як за соломинку.
З дитинства мене приваблювали чоловіки східної зовнішності – темношкірі, смугляві, з глибокими очима. В університеті я зустріла Аміра – хлопця, який був наче втіленням всіх моїх мрій.
Ми почали зустрічатися, і я була щаслива. Це виглядало як якась східна казка, але я не думала що вона так обернеться для мене.
Цілих два роки наші стосунки розвивалися. Були моменти, коли він задивлявся на інших дівчат, але я списувала це на його популярність і харизму.
Я думала, що це нормально для такого красивого чоловіка. Та й загалом намагалася не влаштувати “бурі”, щоб не втратити Аміра.
Зрештою, я ощасливила коханого цікавим станом, і хоч це було ще в період навчання в університеті, я була неймовірно рада, що Амір тепер завжди буде моїм. Його мама, Сафія, наполягала на тому, щоб ми взяли шлюб і я прийняла їх віру.
Так як я із східних регіонів України, а точніше із Сум, мені все це не відігравало значної ролі. Мати і батько не ходили на службу, лише іноді ми могли купити і освятити паску. До того ж я в свої двадцять два роки навіть не вміла молитися і хреститися.
Саме тому все це не було для мене перепоною, особливо якщо це б допомогло бути з Аміром. Ми розписалися, і я була рада цьому, адже ми стали офіційно сім’єю.
Ми переїхали до його орендованої квартири. Хоч вона була невеликою, мені було добре поруч із ним. Мене не лякали труднощі і навіть з появою доньки, яку ми назвали Фатіма, я намагалася все робити якнайкраще.
Життя ішло своїм руслом та я була рада бути з чоловіком. Через два роки у нас з’явився син Алі. Я вірила, що поява дітей зробить Аміра вірним і турботливим чоловіком.
Я намагалася бути ідеальною дружиною: готувала, прибирала, доглядала за дітьми, щоб він міг відпочивати після роботи. Я навіть сумлінно виконувала правила їхньої віри, щоб бути ближчою до чоловіка.
Однак я почала помічати, що Амір все ще звертає свої погляди на інших жінок. Я не хотіла влаштовувати “бурі”.
Всі домашні обов’язки взяла на себе. Але мій вигляд змінився після двох цікавих станів, і часу на догляд за собою майже не було. Тому я хвилювалася чи бува не знайде собі іншу Амір і схоже я не дарма переживала.
Нещодавно Амір сам зізнався у походеньках “наліво”. Він сказав, що має іншу жінку, яку кохає і переїжджає до неї. Чоловік заявив, що я для нього комфортна, але з такою жінкою нудно жити.
Сказав, що буде платити за оренду квартири і допомагати з дітьми грошима, але щоб я на стосунки з ним більше не розраховувала.
Я була в розпачі. Я ж любила його і не хотіла втрачати. Я благала його повернутися, але він був непохитний. Тоді я вирішила звернутися до його матері, Сафії, сподіваючись, що вона зможе вплинути на свого сина.
В розпачі я подзвонила свекрусі.
Я надіялася, що Сафія зможе напоумити сина, зможе повернути його додому і врешті-решт зможе мене підтримати. Але вона замість підтримки сказала мені: “Від хороших жінок чоловіки не йдуть. Може, ти погано готувала чи прибирала? Мій син не вчинив би це просто так. Винна, скоріш за все, ти”.
Я була приголомшена. Вона звинуватила мене у всьому, хоча я робила все можливе, щоб бути гарною дружиною і матір’ю. Тепер я зовсім не знаю, що робити.
Як мені бути з дітьми? Що їм сказати? Як продовжувати жити далі? Невже я винна у тому, що Амір пішов?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії спеціально для ibilingua. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено. Передрук категорично заборонено! У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
