В квітну неділю приходжу я з церкви, а в мене “сто” пропущених, від кого б ви подумали – правильно, від Ірини. Я передзвонила, бо налякалася, думала, може щось з онуком трапилося. А вона мені давай плакатися, що немає сина в що одягнути на Великдень, бо мій Тарас обіцяв їй підкинути грошенят до свят, і не стримав обіцянки. Зараз страсний тиждень, а я замість того, щоб готуватися до Великодня, вислуховую скарги колишньої невістки на свого сина. Але ж в нього нова сім’я!
В мене вже сил нема мовчати. Зараз страсний тиждень, а моя невістка не упускає можливості мені зателефонувати і на жалітися…