Володимир почав плакати ще з автівки, а коли підійшов до найрідніших, став цілувати світлини. Дружині і дочці він приніс квіти, а онукам іграшки та цукерки. “Не можу довго без них”, – каже, витираючи сльози. “Росіяни відібрали в мене найцінніше. Як тепер жити, один Бог знає”
Як тепер жити, один Бог знає... Історії з життя українців, які неможливо читати без сліз. Це дуже важко... Ніколи не…