Мені й досі важко дивитися на власного сина. Він ніби поруч, говорить, усміхається, відповідає на запитання, але я ж його мати. Я бачу те, чого інші не помічають. Бачу, як він щодня намагається вдавати, що все нормально, хоча дружина збирає валізи, їхній десятирічний син рахує дні до моря, а він залишається вдома сам. Найважче те, що для Тетяни це виглядає абсолютно природно. Вона навіть не розуміє, чому мені так боляче дивитися на цю ситуацію. А я дивлюся на сина і думаю: невже він справді заслужив такого ставлення?
Мені й досі важко дивитися на власного сина. Він ніби поруч, говорить, усміхається, відповідає на запитання, але я ж його…