Navigate
X

Ти знову притягнув той самий сорт яблук, що я терпіти не можу, — мовила я, навіть не глянувши в бік паперового пакета, який Сергій поклав на тумбу біля входу. — Галю, вони солодкі, як мед, я ж старався вибрати найкращі, — відповів він тихо, присідаючи на край стільця біля вікна. Ми розійшлися офіційно десять років тому, розрізали спільне життя на клапті, спалили всі мости, а тепер він сидів у моїй вітальні в Івано-Франківську, ніби нікуди й не йшов. Позаду було десятиліття тиші, образ і спроб вибудувати щось нове з іншими людьми, але чомусь щонеділі він знову з’являвся на моєму порозі з цим пакетом яблук, який став уже своєрідним ритуалом нашої дивної прихильності

— Ти знову притягнув той самий сорт яблук, що я терпіти не можу, — мовила я, навіть не глянувши в…

G Natalya

Ти все правильно порахувала, Олено, батько залишив квартиру мені. Ці слова старшої сестри досі стоять у мене в вухах. Світлана сказала це абсолютно спокійно, навіть не відірвавшись від екрана свого телефона. Ми сиділи на кухні, де кожна дрібниця нагадувала про тата, якого не стало всього два тижні тому. Світлана старша за мене на дванадцять років. Вона завжди вважала себе головною, завжди знала, як правильно жити, і ніколи не соромилася повчати інших. Але цього разу її слова просто збили мене з ніг

— Ти все правильно порахувала, Олено, батько залишив квартиру мені. Ці слова старшої сестри досі стоять у мене в вухах.…

G Natalya

Ти так і не зрозуміла, Марино, головного: ти тут ніхто, звичайна наймана прислуга без прав, диплом твій інженерний у нашому домі підходить хіба що під ніжку стола підкласти, тому або роби що кажуть, або збирай речі й іди на всі чотири боки, розраховувати тобі все одно немає на що. Ці слова моя свекруха, Тамара Вікторівна, вимовила спокійно, навіть не підвищуючи голосу, коли ми стояли посеред кухні нашої трикімнатної квартири, за яку я щомісяця три роки поспіль віддавала дві третини своєї зарплати. Мій чоловік, Олег, у цей час сидів у сусідній кімнаті, дивився телевізор і робив вигляд, що нічого не чує, хоча двері були відчинені навстіж

– Ти так і не зрозуміла, Марино, головного: ти тут ніхто, звичайна наймана прислуга без прав, диплом твій інженерний у…

G Natalya

Ти народила чотирьох дітей, Ірино, але для жодного з них так і не стала справжньою матір’ю, бо за парканом завжди сиділа чужа жінка, яка робила твою роботу безкоштовно. Ці слова моя старша сестра Світлана кинула мені в обличчя прямо під час святкування мого ювілею, коли мені виповнилося 60 років. Гості за столом заніміли. Музика продовжувала грати, хтось тримав у руці склянку з соком, а Світлана стояла, спираючись на край столу, і дивилася на мене так, наче нарешті виплюнула гіркоту, яку збирала останні тридцять років. Мої діти — двоє синів і дві доньки — сиділи поруч і просто опустили очі в тарілки. Ніхто з них не підвівся, щоб захистити мене. Ніхто не сказав, що це брехня

— Ти народила чотирьох дітей, Ірино, але для жодного з них так і не стала справжньою матір'ю, бо за парканом…

G Natalya

Ти мені ніхто, і звати тебе ніяк, щоб ти тут свої порядки наводила, збирай речі і звільняй квартиру, бо завтра я міняю замки, — саме ці слова Оксани, моєї колишньої свекрухи, зафіксували точку мого повного краху на пероні київського вокзалу, коли я стояла з двома дітьми під літньою зливою. Ця розмова тривала хвилин десять, прямо там, серед натовпу. Вона кричала так, що люди озиралися, а я просто тримала за руки дев’ятирічного Максима та п’ятирічну Полінку. Моя донька плакала, бо злякалася чужого крику, а колишня свекруха навіть не глянула на онуків. Вона просто виливала свій гнів, пригадуючи всі старі образи, які назбиралися за роки нашого шлюбу з її сином Андрієм

— Ти мені ніхто, і звати тебе ніяк, щоб ти тут свої порядки наводила, збирай речі і звільняй квартиру, бо…

G Natalya

Твій син у цьому домі ніхто, і ти тут ніхто, тому збирай речі й забирайся на всі чотири сторони, поки я не викинув твою валізу через вікно, — саме ці слова мій колишній чоловік Тарас вигукнув мені в обличчя через дві години після того, як ми повернулися з лікарні, де нашому сину лікували складний перелом ноги. Він стояв посеред коридору трикімнатної квартири в центрі Полтави, яку ми облаштовували разом упродовж 12 років, і його голос не тремтів. Тарас виставив мені рахунок за кожен прожитий рік, за кожен куплений продукт і заявив, що юридично квартира записана на його матір, а отже, ні я, ні наша дитина не маємо права навіть на сантиметр цієї площі

— Твій син у цьому домі ніхто, і ти тут ніхто, тому збирай речі й забирайся на всі чотири сторони,…

G Natalya

Збирай свої манатки, діду, і готуйся, бо ми знайшли тобі непогане місце під містом, там за такими, як ти, пригляд хоч буде, — кинув мені в обличчя власний син, поки я тремтячими пальцями намагався відкрити коробку цукерок для онуків. — Та що ж ти таке кажеш, Павле, я ж просто хотів малих порадувати, купив їм цих шоколадних зайців, — відповів я, відчуваючи, як усередині все холоне від несподіванки

— Збирай свої манатки, діду, і готуйся, бо ми знайшли тобі непогане місце під містом, там за такими, як ти,…

G Natalya

Про ці твої заробітки я й слухати більше не хочу, бо це шлях у нікуди, де ти просто загубиш себе серед чужих людей! — мій голос тремтів і мені хотілося схопити її за плечі, потрусити, змусити схаменутися, але я лише стояла посеред кухні, де пахло свіжоспеченим хлібом, який вона тепер, мабуть, довго не куштуватиме

— Про ці твої заробітки я й слухати більше не хочу, бо це шлях у нікуди, де ти просто загубиш…

G Natalya

Мамо, ми ледь кінці з кінцями зводимо, а ви знову просите на ліки, — Андрій важко зітхнув, витягаючи з гаманця останні купюри, які ми відкладали на зимове взуття малому. — Синочку, а що мені робити, коли тиск під двісті, а в холодильнику тільки вчорашній суп на воді? — Марія Іванівна приклала до обличчя хустинку, і хоча сліз не було, її голос тремтів так переконливо, що серце стискалося

— Мамо, ми ледь кінці з кінцями зводимо, а ви знову просите на ліки, — Андрій важко зітхнув, витягаючи з…

G Natalya

Мамо, ти знову витягла ті гроші з-під матраца, які відкладала на свою старість, щоб оплатити нам оренду ресторану на двісті людей, хоча я вже тисячу разів казав, що ми хочемо просто розписатися в РАЦСі й поїхати в Карпати, сказав мені син, коли побачив квитанції про переказ коштів на банківському рахунку, і в цей момент все, що я будувала останні три роки, виявилося нікому не потрібним, бо моє бажання зробити як краще для своєї дитини обернулося для нього справжнім тягарем

— Мамо, ти знову витягла ті гроші з-під матраца, які відкладала на свою старість, щоб оплатити нам оренду ресторану на…

G Natalya