П’ять років у цій хаті я намагалася бути доброю невісткою, але для Галини Петрівни я залишалася пирієм, якого треба вирвати з корінням. Вона контролювала кожен міх цукру в моєму чаї та кожну хвилину мого часу. — Я її виживу, — пошепки обіцяла вона сестрі, не підозрюючи, що я стою прямо за дверима.
— Нічого, Марійко, розсада діло таке — сьогодні зів’яла, а завтра сонце пригріє і підніметься, а от гнилу душу ніяким…