Біля могили мого чоловіка стояла незнайома жінка й поправляла квіти так упевнено, ніби робила це вже багато разів. Вона принесла його улюблені білі хризантеми, витерла пил зі світлини й тихо сказала: «Орестику, я ж обіцяла, що прийду». Я зупинилася за кілька кроків. За тридцять два роки шлюбу ніхто, крім його матері, не називав мого чоловіка Орестиком. А ця жінка говорила з ним так, наче мала на це якесь особливе право
Біля могили мого чоловіка стояла незнайома жінка й поправляла квіти так упевнено, ніби робила це вже багато разів. Вона принесла…