Марічко, ну ти тільки уяви: маленький сопун у ліжечку, пахне молоком, ми разом гуляємо парком, — Тарас тоді обіймав мене так міцно, ніби боявся, що я втечу від цієї ідилічної картинни. Його очі світилися, він два роки ходив за мною хвостом, випитував, коли вже ми станемо справжньою родиною, обіцяв, що буде і купати, і колисати, і пелюшки прати, аби я тільки погодилася. Я ж вагалася, бо знала, що життя — то не картинка з реклами підгузків, а важка щоденна праця без вихідних і свят. Але він клявся, що я навіть не відчую втоми, бо він завжди буде поруч, надійне плече, скеля
— Можеш вертатися до мами, раз там тихіше, — вимовила я, не дивлячись на чоловіка, а сама сильніше притиснула до…