Navigate
X

Нізащо не дозволю, щоб мій онук ріс нехристом, Марічко, ти мене чуєш, чи тобі позакладало? — голос свекрухи, Ганни Іванівни, прорізав тишу кухні, хоча вона навіть не підвищувала тону, просто карбувала кожне слово з тією залізобетонною впевненістю, від якої в мене зазвичай починало німіти в потилиці. Я стояла біля вікна, дивлячись, як на вулиці здіймається курява під колесами старої автівки, і відчувала, що повітря в кімнаті стає замало, бо кожна розмова з цією жінкою перетворювалася на справжній іспит на витривалість

— Нізащо не дозволю, щоб мій онук ріс нехристом, Марічко, ти мене чуєш, чи тобі позакладало? — голос свекрухи, Ганни…

G Natalya

Скільки можна тих гостей приймати, Ганно? Ти ж на пенсії, спокій має бути, а в тебе на балконі вічно як на ярмарку! — Марта Миколаївна невдоволено підібрала губи, роздивляючись мою нову сукню. Я лише посміхнулася у відповідь, поправляючи волосся біля дзеркала. Сусідка з третього поверху завжди знала, як зіпсувати настрій одним зауваженням, але сьогодні мені було байдуже. У коридорі вже пахло свіжою випічкою, а на кухні закипав великий чайник, який я купила спеціально для таких вечорів

— Скільки можна тих гостей приймати, Ганно? Ти ж на пенсії, спокій має бути, а в тебе на балконі вічно…

G Natalya

Оксано, дитино, ну хто ж так дитину в садочок збирає? На вулиці ж не травень місяць, — я ледь стрималася, щоб не вихопити з рук невістки тоненьку вітровку. Моя онука, маленька Марічка, стояла посеред коридору й розгублено кліпала очима, переминаючись з ноги на ногу. — Мамо, ми самі розберемося, — відрізала Оксана, навіть не глянувши в мій бік. Вона застібала на дівчинці замок, і робила це так різко, ніби кудись на потяг запізнювалася. Я ж бачила, що мала шмигає носом, що їй треба тепліша кофта, бо зранку вже іній на трассі сивів

— Оксано, дитино, ну хто ж так дитину в садочок збирає? На вулиці ж не травень місяць, — я ледь…

G Natalya

Навіщо ви знову притарабанили цей мішок картоплі? Тату, у нас морозилка забита, підвал тріщить, а ти ще й моркву з кулак завбільшки пхаєш у багажник! — я ледь стримувала роздратування, спостерігаючи, як батько з гордим виглядом вивантажує дари природи біля нашого під’їзду. — Ой, Оксанко, не починай, то ж домашнє, без хімії, — мама витерла руки об фартух, який вона, здається, ніколи не знімала, навіть коли приїжджала до нас у центр міста. — Ви ж там у своїх супермаркетах одну пластмасу купуєте, а дітям вітаміни треба. Хто про них подбає, як не бабця з дідом?

— Навіщо ви знову притарабанили цей мішок картоплі? Тату, у нас морозилка забита, підвал тріщить, а ти ще й моркву…

G Natalya

Невже тобі було так важко просто зайти й налити склянку води, Оксано, — я стояла посеред вітальні, а перед моїми очима чорніло те, що ще тиждень тому було моєю найбільшою втіхою. — Мамо, не робіть із мухи слона, я просто закрутилася, у мене робота, діти, — невістка навіть не підняла погляду від телефону, розвалившись у моєму кріслі. Це була не просто квітка, це була велетенська монстера, яку я виходила з крихітного пагінця, подарованого мені ще на новосілля в цій квартирі. Вона пережила переїзди, ремонти й навіть ті часи, коли в хаті було зовсім сутужно, але не пережила звичайних вихідних під наглядом рідної людини

— Невже тобі було так важко просто зайти й налити склянку води, Оксано, — я стояла посеред вітальні, а перед…

G Natalya

Оксано, ти при своєму розумі, такі гроші викидати на солодке, коли в дитини штани на колінах протерті? — Свекруха стояла посеред кухні, тицяючи пальцем у коробку з тортом, наче там лежала не бісквітна смакота, а щось вкрай непристойне. Я лише глибше вдихнула повітря, яке пахло свіжою випічкою та дорогою ваніллю, намагаючись не зронити ні слова у відповідь. Це мав бути особливий день для моєї Катрусі, її перше велике свято, її день народження, на який ми чекали цілий рік

— Оксано, ти при своєму розумі, такі гроші викидати на солодке, коли в дитини штани на колінах протерті? — Свекруха…

G Natalya

Ви тільки подивіться на цей пластилін, Маріє, це ж сором на все село, а не частування для гостей! — вигукнула я, відсуваючи від себе тарілку з чимось сірим та глевким. Наталя лише зміряла мене холодним поглядом, не відриваючись від свого новенького телефону. Вона щось без зупину там клацала, певно, виставляючи чергову фотографію своєї невдалої вечері в мережу, де такі ж самі “фахівці” поставлять їй тисячу сердечок. — Мамо, ви нічого не розумієте, це корисний веганський мус із авокадо та насінням чіа, зараз так увесь світ їсть, — відказала вона тонким, наче натягнута струна, голосом. — Це прогресивно, екологічно і без жодного грама цукру

— Ви тільки подивіться на цей пластилін, Маріє, це ж сором на все село, а не частування для гостей! —…

G Natalya

Ти взагалі мене чуєш, чи я з меблями розмовляю? — вигукнув Степан, грюкнувши дверцятами шафи так, що аж дзеркало здригнулося. Я стояла біля вікна, розглядаючи, як вечірній туман повільно з’їдає сусідські городи, і відчувала, як всередині розповзається крижана байдужість. Ми прожили разом п’ятнадцять років, але зараз цей чоловік здавався мені абсолютно чужим, ніби ми випадково опинилися в одному вагоні поїзда, який давно звернув не на ту колію. — Чую, Степане, на все село чую, — тихо відповіла я, навіть не повернувши голови. — Тільки сенсу в тих словах не бачу, одне товчення води в ступі

— Ти взагалі мене чуєш, чи я з меблями розмовляю? — вигукнув Степан, грюкнувши дверцятами шафи так, що аж дзеркало…

G Natalya

Тьотю Людо, ви ж одна в трьох кімнатах живете, а нам з Вадиком за оренду такі гроші луплять, що хоч вовком вий, – заявила мені племінниця прямо з порога, навіть не роззувшись. Я якраз витягала з духової шафи пиріг, коли Іринка з’явилася на моїй кухні зі своїм вічним виглядом людини, якій увесь світ щось винен. Вона кинула сумку на стілець, відсунула мою улюблену фіалку на край, щоб звільнити місце для свого смартфона, і почала роздивлятися нові фіранки. Вадик, її чоловік, стояв у коридорі, підпираючи одвірок, і мовчки розглядав власні кросівки, ніби його це взагалі не стосувалося. – Півтори тисячі гривень на місяць будемо підкидати на комуналку, і всі задоволені, – додала вона так самовпевнено, що в мене ледь деко з рук не випало

– Тьотю Людо, ви ж одна в трьох кімнатах живете, а нам з Вадиком за оренду такі гроші луплять, що…

G Natalya

Мамо, не влаштовуйте сцени на рівному місці, просто візьміть і посадіть, там же роботи на годину, — кинув син у слухавку, навіть не дослухавши мої аргументи. Його голос звучав так буденно, ніби він давав вказівку робітнику на фермі, а не розмовляв з матір’ю

— Мамо, не влаштовуйте сцени на рівному місці, просто візьміть і посадіть, там же роботи на годину, — кинув син…

G Natalya