Navigate
X

Сашко, ти при своєму розумі, куди ми поїдемо від такої золотої мами? — я сплеснула руками, ледь не перекинувши горнятко з кавою, яку мені щойно принесла в ліжко свекруха. — Людо, нам під сорок років, ми живемо як квартиранти в чужому затишку, пора будувати своє гніздо — відрізав чоловік, нервово застібаючи ґудзики на сорочці. — Своє гніздо в кредит на двадцять років, де я буду сама мити підлогу, готувати обіди після роботи й засинати від утоми, поки тут у нас справжній рай? — я майже перейшла на крик, бо серце калатало від самої думки про зміни

— Сашко, ти при своєму розумі, куди ми поїдемо від такої золотої мами? — я сплеснула руками, ледь не перекинувши…

G Natalya

Через твою наглість я взагалі тобі ці гроші не поверну! – крикнув Сашко так, що аж шибки у веранді задзвеніли, а стара люстра над столом гойднулася. – Хіба так тиснуть на рідних людей? Зовсім совісті немає в тебе, Оксано. Тільки про свої папірці й думаєш, наче вони тобі дорожчі за брата! – Моя наглість? – я відчула, як усередині все затремтіло від несправедливості, а голос став тонким і гострим. – Саш, ти на мої гроші купив нову машину з салону, білосніжну, пахучу, а я вже рік чекаю хоча б на одну виплату. Мені за квартиру треба вносити заставу, розумієш? Термін горить!

– Через твою наглість я взагалі тобі ці гроші не поверну! – крикнув Сашко так, що аж шибки у веранді…

G Natalya

Та якби не мої гроші, Любо, то я не знаю, як би вони тут усі раду собі дали! — Галина виставила вперед руку з манікюром і так дрібно-дрібно затрясла пальцями в повітрі, наче струшувала з них італійський пил. — Ти ж знаєш, як зараз у селі важко, а я щомісяця справно переказую, аби сестра хоч трохи дихнула вільніше. — То правда, Галю, велика поміч від тебе, — кивнула сусідка, підкладаючи гості на тарілку шматок печеного м’яса. — Оксані пощастило, що ти там, на заробітках, про родину не забуваєш

— Та якби не мої гроші, Любо, то я не знаю, як би вони тут усі раду собі дали! —…

G Natalya

Мамо, та на тебе ж глянути лячно, що вона з тобою зробила? — вигукнула я, сплеснувши руками прямо в порозі, коли побачила напівзнайомий силует своєї найріднішої людини. — Оксанко, не кричи, прошу тебе, мені й так світ не милий, — ледь чутно прошепотіла мама, прикриваючи обличчя тремтячими долонями, з-під яких вибивалися пасма, схожі на пожовану солому. — Як не кричати? Це ж не зачіска, це якесь чудо! Ти бачила себе в дзеркало при нормальному світлі? — я вже не могла стримувати емоцій, бо з-під маминих пальців почали капати великі, солоні сльози

— Мамо, та на тебе ж глянути лячно, що вона з тобою зробила? — вигукнула я, сплеснувши руками прямо в…

G Natalya

Десять років шлюбу розсипалися в один момент, коли на порозі з’явився Вадим із жовтими квітами в руках. Він знав, що цей колір для мене означає фінал, але все одно посміхався своєю чужою, винною посмішкою

Десять років шлюбу розсипалися в один момент, коли на порозі з’явився Вадим із жовтими квітами в руках. Він знав, що…

G Natalya

То що, Любо, так і будуть ті золоті кульчики в коробочці припадати порохом, поки раки свиснуть? — свекруха відставила горнятко з чаєм так різко, що недопитий напій хлюпнув на скатертину. — Ми з дідом останнє віддавали, хотіли, щоб онучка як лялечка була, а воно лежить мeртвoю вагою. — Мамо, та я ж не проти подарунка, боронь Боже, — я намагалася втримати голос рівним, хоча всередині вже починало все дрижати. — Просто Златка ще зовсім крихітна. Вісім місяців дитині, вона ж постійно ручками за вушка хапається, потягне випадково — і біди не оберешся

— То що, Любо, так і будуть ті золоті кульчики в коробочці припадати порохом, поки раки свиснуть? — свекруха відставила…

G Natalya

На столі лежали 5000 гривень — усе, що ми з Мироном відклали за місяць важкої економії. Галина забрала їх за секунду, навіть не подякувавши, бо вважала, що ми зобов’язані фінансувати кожен її крок. — Наступного разу треба на 2000 більше, бо дітям потрібні гуртки, — кинула вона на прощання, зачиняючи двері

На столі лежали 5000 гривень — усе, що ми з Мироном відклали за місяць важкої економії. Галина забрала їх за…

G Natalya

Обережніше будьте зі мною, мамо, якщо не хочете нажити собі ворога, — Олена витерла білу від вапна руку об дорогі джинси й примружилася. — Все-таки я можу забрати у вас сина. Одним словом, одним зібраним кошиком. Я відчула, як у скронях почало калатати, а повітря в коридорі, просякнуте пилом від шпаклівки, стало занадто густим. — Ти мені погрожуєш у моїй же хаті? — мій голос затремтів, але не від слабкості, а від тієї люті, яку я так довго тримала за зачиненими дверима своєї вихованості

— Обережніше будьте зі мною, мамо, якщо не хочете нажити собі ворога, — Олена витерла білу від вапна руку об…

G Natalya

Ніно, ти тільки не впади, але твій Іван вчора ввечері не сам до хати зайшов, — голос сусідки Ірини тремтів. — Я ще спеціально вийшла на ганок, думала, може, ви разом повернулися, а там… Ксеня твоя. Та сама, з якою ви стільки літ за одним столом свята справляли. — Ірино, що ти таке верзеш? — я вчепилася пальцями в одвірок, відчуваючи, як під ногами починає гойдатися підлога. — Яка Ксеня? Вона ж у місті має бути, з онуками… Може, тобі просто здалося в сутінках?

— Ніно, ти тільки не впади, але твій Іван вчора ввечері не сам до хати зайшов, — голос сусідки Ірини…

G Natalya

Мамо, ти хоч розумієш, що я не зможу? Ну куди мені зараз ті пелюшки, коли в мене контракт на кону, про який я мріяла десять років? — Олена стояла посеред кухні, нервово смикаючи ґудзик на своєму дорогому піджаку. — А дитина, Оленко? Дитина — це не контракт, її в папку не підшиєш і в стіл не покладеш, — я дивилася на дочку, і серце моє стискалося від того, якою чужою вона мені зараз здавалася. — От саме тому я приїхала до тебе, — вона нарешті підняла на мене очі, в яких не було ні краплі того тепла, що буває в майбутніх матерів. — Ти ж завжди казала, що хочеш онуків, правда?

— Мамо, ти хоч розумієш, що я не зможу? Ну куди мені зараз ті пелюшки, коли в мене контракт на…

G Natalya