А Микола, все більше розпорошуючись, подумки вичитував колишню. «Ось причепилася! А потім ще дивуються: чого це мужики п’ють, та від таких не тільки це зробиш. Вчасно все ж я від неї драла дав». У двері хтось безцеремонно затарабанив. І Микола раптом згадав обличчя синочка. В його очах не було ні сльозинки, коли він дивився на батька, який йшов від них. Навіть якась недитяча затаєна злість, як у вовченятки
Можна покинути сім'ю, переїхати в іншу країну, але неможливо уникнути себе... День минув, ніби й не починався. У густих сутінках…