Можливо, колись я себе пробачу. А можливо – й ніколи. Друга година ночі. Чоловік з донечкою міцно сплять. Беру лише маленьку сумку з документами, косметичкою. Цілую Наталочку. Чи побачу її ще коли?.. За рогом нашої вулиці мене чекає в машині Степан
Ми зі Степанком росли разом у селі на березі величної річки під стінами древнього монастиря. Там гралися, прокрадаючись потайки у…