– Орисю, це ти? Господи, як довго я чекала цього моменту. Тобі треба приїхати до Тернополя. Ми маємо поговорити. У суботу я сіла на автобус і приїхала за адресою, яку мені дали. Двері відчинила бабуся Ксенії, старенька жінка зі зморшками, але з теплою усмішкою. – Ти копія своєї мами, – сказала вона, обіймаючи мене. – Ті ж очі, та ж усмішка. У вітальні мене чекала Ксеня. Вона виглядала стримано, але я бачила в її очах щиру цікавість. А потім ця шкатулка – з моїх спогадів, наявність якої так заперечував батько
- Тату, ти казав, що в нашому домі ніколи не було музичної шкатулки. А це що? Я стояла перед татом…