Коли я побачив своє ім’я в телефоні Лілії, мені спочатку навіть стало приємно. Навпроти нього стояло не «Богдан», а «Богдан — виручить». Я ще встиг подумати, що це навіть мило: стільки років не спілкувалися, а вона досі вважає мене людиною, на яку можна покластися. Через хвилину я почув її голос із сусідньої кімнати й нарешті збагнув, що означав той підпис. Лілія сміялася з подругою і пояснювала їй, як зручно мати знайомого, котрий сам приїде, привезе, підключить, домовиться, переставить меблі й ще перепросить, якщо не встигне. А я стояв біля коробки з новими чашками, яку щойно притягнув через пів міста, і відчував себе найбільшим дурнем у своєму житті. Найгірше було навіть не те, що Лілія користувалася мною. Найгірше — заради неї я вже кілька місяців брехав Олесі, жінці, яка ніколи не вимагала від мене нічого подібного
Коли я побачив своє ім’я в телефоні Лілії, мені спочатку навіть стало приємно. Навпроти нього стояло не «Богдан», а «Богдан…