Сьогодні, якщо відверто, я вже навіть не знаю, скільки хат точно записано на мене. Офіційно — десь із двадцять, хоча лік у якийсь момент загубився. І головна особливість нашого села — це те, що половина хат у ньому належить мені. Моє село на Волині — це місце, де, здається, час зупинився ще десь у середині минулого століття. Невеличке, на пів сотні хат, із запиленими ґрунтовими дорогами, де старий трактор, який дядько Іван лагодить уже років п’ятнадцять, – головна визначна пам’ятка. Тут у нас усі знають одне одного не просто в обличчя, а й по всіх родинних зв’язках до сьомого коліна
Моє село на Волині — це місце, де, здається, час зупинився ще десь у середині минулого століття. Невеличке, на пів…