Моя двадцятивосьмирічна донька сиділа навпроти мене в кав’ярні й кожні дві хвилини дивилася на телефон, наче чекала повідомлення, від якого залежало, чи має право залишитися ще на десять хвилин. За пів години Олександра тричі написала своєму чоловікові, двічі пояснила, де саме ми сидимо, і сфотографувала чашку кави, щоб підтвердити, що справді зустрілася зі мною. А потім, коли телефон задзвонив учетверте, вона схопила сумку й сказала, що мусить їхати, бо Вадим не любить, коли вона «без потреби тиняється містом». Я дивилася на доньку, яку колись неможливо було загнати додому навіть після десятої вечора, і не впізнавала її
Моя двадцятивосьмирічна донька сиділа навпроти мене в кав’ярні й кожні дві хвилини дивилася на телефон, наче чекала повідомлення, від якого…