Мамо, я рада тебе бачити, — промовила Ярина, стоячи біля старого пошарпаного паркану, на якому висіли ікони, ніби обереги. На ній була лише легка, вицвіла на сонці сорочка, а ноги — босі, хоча земля вже була мокрою і прохолодною від осінньої мряки. Поруч, також босоніж, стояли двоє малих діток, їхні очі дивилися на мене з неприхованою цікавістю й водночас настороженістю. Це були мої онуки, яких я бачила вперше в житті
— Мамо, я рада тебе бачити, — промовила Ярина, стоячи біля старого пошарпаного паркану, на якому висіли ікони, ніби обереги.…