«Ти серйозно, мамо? Ти думаєш, я просто так сиджу вдома і нічого не роблю?» — голос моєї доньки Олени пронизував повітря, як холодний осінній вітер. Вона стояла посеред нашої тісної кухні в хрущовці, тримаючи в руках чашку з недопитою кавою. Її очі горіли обуренням, але я вже навчилася розрізняти, коли вона справді сердиться, а коли просто грає на моїх почуттях
«Ти серйозно, мамо? Ти думаєш, я просто так сиджу вдома і нічого не роблю?» — голос моєї доньки Олени пронизував…