Поїхав Андрій до Польщі на заробітки, а за місяць часу прийшла “чорна” звістка. Всі родичі і знайомі скидалися грошима, щоб перевезти його на Батьківщину для гідного прощання. Андріанці на той час було лише п’ять рочків, а мені і 25 не було. Багато допомагали батьки, часто брали онучку до себе, та й якось виросла. Коли після закінчення школи Андріана поступила в університет і пішла жити в гуртожиток, я й зустріла Ігоря. В нас якось швидко зав’язалося, почали жити разом, а за деякий час я зрозуміла, що при надії. Та щастя тривало не довго
- Надю, як ти могла його пробачити? Ігор тебе залишив у найважчий момент. Ти одна з особливою дитиною на руках…