Після того, як народився другий онук, син почав до нас навідуватися два-три рази на місяць, щоб просити грошей. – Нам на підгузки не хватає і каші дорогі, – говорив син. Ми давали, бо як не даш онукам. Я бувало останнє віддавала, бо не сміла відмовити. І якось вони до цих “пожертв” звикли, що дійшло до того, коли я не давала, бо, наприклад, на аптеку багато пішло, то син з невісткою ображалися. А одного дня через родичів невістки ми дізналися, що Юля власниця двокімнатної квартири в районі, яка в оренду здається
- А ви що маєте до цієї нерухомості?, - сказав мені у відповідь син. Та мені то байдуже, хоч цілі…