Діти пішли на балкон і закрили двері, але я все почула. – Я не готова жити з твоєю мамою в пішій доступності. Ти ж знаєш, вона нам життя не дасть. – Віро, але ти ж розумієш, що ця квартира колись нашим дітям залишиться? Та невістка була невблаганна. Після розмови вона одягла піджак і вийшла з квартири. Антону нічого не залишалося, як просто вибачитися і провести мене на поїзд. – Ти ж розумієш, що вона тобою крутить як хоче? – Мамо, все я розумію, але сім’я для мене все. Вибач. Буде краще, якщо все залишиться, як воно є
Завжди дякувала Богу, що подарував мені таку хорошу невістку. Ми з чоловіком так мріяли про донечку, але і син в…