Субота. Ближче вечора. Надворі вже спала жара. Ми зі свекрухою вийшли з хати, бо нарешті можна дихнути прохолодного повітря. Біля будинку в нас є невеличка гойдалка, де ми й відпочивали. На прив’язі мило сопить наш пес Бурко, бо також йому важко ця жара дається. І тут чуємо, “БАХ”, але не простий, а такий, що я зі свекрухою ледь під лавку не впали. Наш Бурко з того всього перестрибнув за загорожу і ледь з тим ланцюгом дотягнувся до землі. По сусідству живе цьоця Рузя, а в неї на припоні в саді паслися дві кози
- Оксано, та йди подивися, що в тому підвалі таке відбувається!, - каже мені свекруха. - Мамо, та я ще…