Я ніколи не забуду того дня, коли ми прощалися з нашим дідусем. Але найдивовижнішим було те, що трапилося перед самим прощанням у церкві, коли ми намагалися відчинити двері. – Та в чому річ? – розгублено спитала мама чоловіка, який тримав в руках невеличкий ключик. – Вчора все було гаразд. Я не знаю навіть!, – відповів паламар. Тато спробував обережно провернути ключ у замку, але той не зрушував із місця. Збоку стояв священник, поглядаючи то на нас, то на двері, та ніби щось шепочучи собі під ні
Я ніколи не забуду того дня, коли ми прощалися з нашим дідусем. Але найдивовижнішим було те, що трапилося перед самим…