Я вже й забула про той ювілей, як до мене після церкви Юля підійшла. Виявляється, Орися, ювілярка, всім почала в родині жалітися, що ми такі невдячні зі Степаном, бо поклали в конверт двадцять гривень, а наїли на цілу десятку тисяч. Як я зрозуміла, хтось їм підклав таку “свиню”, але чомусь Орися відразу на нас пальцем тикнула. Я ще її не бачила, але мені так і хочеться спитати, чому вона така впевнена, що це саме ми таке зробили. Та якби там не було, я знаю звідки “ноги ростуть”
З того ювілею минув місяць. Я вже й забула про нього, та чутки, які до мене дійшли від далеких родичів,…