Як тільки мого Петра не стало, син з невісткою і онуком приїхали на парастас. Але Лариса поводилася дивно, мало не біля першого порогу всю службу простояла, ніби боялася в хату приступити. А вже на саму прощальну церемонію не приїхала. – Олексійку ж в школу йти. Я не зможу. Ігорко сам приїде!, – Ну я б з цим ще змирилася, але здивували свати. – Свахо, ми іншим разом до вас завітаємо, бо боїмось ось цих всіх справ. – Я б змовчала, якби вони через Ігоря свату хоча б дві гвоздики передали
— Свахо, я, чесно, боюся оцих похоронних справ, — пролунало в слухавці, щойно я набрала номер. — Та чого вам…