В Люби біля хвіртки яблунька росте. Вся стежка ними засипана. Яблука то смачні, але ж їсти їх нікому. Взяла я пакет та й пішла до сусідки. – Любцю, я тут трохи в тебе по ґаздую, можна?, – спитала я сусідку, розказуючи чому прийшла. Люба мовчала, але навіть у пакет сама яблука підкидала, а коли я мала йти, каже: “Ну сотку мені даш, бо яблука справді файні. В магазині таких не купиш”. Я невістці навіть цього не розказувала, бо вона б їх назад за фіртку висипала Любі
То як до мене в неділю перед службою забігти на вареники зі сметаною, то так має бути, а як мені…