Мені під 60, моїй мамі, яку я доглядаю, 81 рік. Як мені тяжко, все в ній дратує: що нічого не чує, як їсть, як ходить, що говорить, її песимізм і цікавість до всього на світі, все має знати, але все ї треба прокричати. Тихо – моторошно, кричимо – їй спокою нема. Спотикається об усе, бо погано бачить, кришить, посуд миє погано, котів з усієї вулиці годує, проходу від них у дворі немає. Все засолоне або засолодке, захолодне або загаряче. Зібрала я вчора сина й дочку на серйозну розмову. Сказала, що зі свого бізнесу допомагати їм більше не буду, а відкладатиму гроші на одну дуже важливу потребу
Моя мама, яка жила на іншому кінці нашого райцентру в квартирі, стала немічною і мені довелося забрати її до себе.…