fbpx

Анастасія Василівна, не дивлячись, натирала блюдце, на якому не залишилося жодної плямочки. Раптом задзвонив телефон, вона, немов прокинувшись, поставила блюдце на стіл і взяла трубку.Дзвонила дочка: – Мамо, привіт, як у тебе справи? Слухай, а мені Денис пропозицію зробив, я погодилася! Мамочко, там зібралися пристойні люди, а ти не вмієш навіть правильно виделку тримати! І ще, ти не допоможеш мені грошима?

Анастасія Василівна, не дивлячись, натирала блюдце, на якому не залишилося жодної плямочки. Раптом задзвонив телефон, вона, немов прокинувшись, поставила блюдце на стіл і взяла трубку.

Дзвонила дочка:

– Мамо, привіт, як у тебе справи? Слухай, а мені Денис пропозицію зробив, я погодилася! Ми вирішили по-тихому розписатися, покличемо тільки батьків і близьких друзів. Словом, я тебе на весілля запрошую.

– Богданко, донечко, я так за тебе рада. Я обов’язково приїду.

– Я приїхати перед весіллям не встигну вже, тому чекай запрошення поштою, – щебетала Богдана. – Спати залишишся у нас, готель навіть не шукай. І ще, ти не допоможеш мені грошима? Батьки Дениса пообіцяли все оплатити, але сама розумієш, краще б з двох сторін профінансувати…

– Звичайно, не проблема.

– Дуже добре, мамо, я тоді трохи пізніше тобі скину номер картки, переведеш туди, добре? Все, люблю-цілую, пізніше ще подзвоню.

– Бувай, Богданко, і я тебе люблю.

Анастасія Василівна поклала трубку і знову втупилася вперед себе. Востаннє вона бачила Богдану три з половиною роки тому, коли вона їхала вчитися до столиці. Вони коротко і швидко попрощалися на пероні і пообіцяли якомога частіше бачитися, але щось не вийшло за весь цей час.

Жінка подумала про те, що нарешті зустріне дочку і вирішила діяти. Насамперед, продати машину і гараж чоловіка, якого не стало кілька років тому. Стара “копійка” йшла швидше доважком до хорошого гаражу з шлакоблоку з електрикою і водопроводом.

Покупець знайшовся за місяць. Відразу після вдалої оборудки Анастасія Василівна отримала маленький конверт, в якому було запрошення на весілля, підписане витонченим почерком дочки. Цього вистачило, щоб жінка пішла в банк і перевела в готівку один з рахунків, на який вони з чоловіком складали гроші на дачу.

Але хіба можна жаліти щось для дочки? Розпродавшись, взявши з собою останню пенсію вона вирушила в столицю до дочки.

– Богданко, ти мене не зустрінеш, я вже через 2 години на місці буду?

– Мамо, візьми таксі, ми на місці за нього заплатимо. У нас просто гості зібралися, некрасиво буде піти зараз.

Анастасія Василівна підготувалася до візиту і таксистам з вокзалу не довіряла. Відійшла трохи подалі, прочитала адресу будинку і викликала до нього машину. Само собою, її ніхто не зустрів, крім музики, що гуркотіла з відкритого вікна.

Вона піднялася і довго дзвонила в двері, поки ті не розчинилися. З квартири вивалилися веселі хлопці, які зі сміхом обговорювали, яких напоїв, а найголовніше – скільки, треба докупити.

Анастасія Василівна не розгубилася і проскочила в квартиру. В приміщенні було дуже багато людей.  Захмілілі дівчата хлопці сміялися, розмовляли, танцювали і сиділи прямо на підлозі. Раптом хтось з них поглянув на жінку і крикнув:

– Богданкина мама? Теща приїхала?

– Так, а Богдана де? – розгублено запитала вона.

– Та вона вже спить, а ви проходьте на кухню, треба ж за знайомство!

З розмови з зятем жінка зрозуміла, що це вже третій день свята. Нормальне офіційне весілля справили два дні тому, а з друзями гуляють вдома третій день. Батьки Дениса подарували молодятам квартиру, машину, обставили все новими меблями і технікою.

Незабаром повернулися друзі, і Денис втратив до тещі усілякий інтерес. Вона пішла в спальню і знайшла свою дочку, Богдана спала просто в одязі та взутті. Анастасія Василівна тільки поцілувала її в чоло, погладила по голові, а потім поїхала додому. 18 годин в поїзді – і вона вдома.

Наступного дня зателефонувала Богдана:

– Мам, а ти чого так рано поїхала, не поговорили навіть?

– А мені досить, Богданко, чудове весілля, дякую, що запросила.

– Слухай, ну чого ти ображаєшся? Ну, не могла я тебе з нами покликати. Батьки Дениса шановні люди. Батько – суддя, у матері своя компанія, а ти не вмієш навіть правильно виделку тримати! Ну куди тобі поруч з ними?

– Дійсно, доню, куди мені? Бобре, мені пора відпочивати, а то я більше доби не спала. Дзвони якось потім. Бувай, Богданко.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page