Вони тоді газ в одне село на Закарпатті вели, там він і побачив Ганнусю.
Йому 38: у крупному бізнесі з 25 років, трикімнатна власна квартира у Києві, мерседес-позашляховик і ще два авто на кожен день, пів світу облітав… А серце – лід. Батьків любить, братів молодших, а жінці воно не відкривається, не відгукується на жодну, хоча і було їх…
А Ганнуся 19-річна нічого такого й не робила особливого, просто подивилася чорними очиськами.
Всі їй тоді, всім селом говорили: не їдь! Він лід, ти – вогник! Мама з бабусею плакали навіть. Але що там казати, Андрій усім сподобався. І не через статки. Якийсь увесь такий надійний, врівноважений, правильний, добрий. Спокій і впевненість від нього струменіли. Може, такий і треба вогнику-Ганнусі для балансу і рівноваги?..
І вона поїхала.
Два роки були казкою. Андрій надихатися не міг на своє чорнооке дівча. А потім звик. Ні, не розлюбив. Не охолонув, а просто його вдача взяла своє: почав ставитися до дружин спокійно, зникла палкість. З його боку.
Бо з Ганнусиного – ні. Вона лестилася до чоловіка. упадала, горіла. Не гроші для неї головним були, хоча і подобалося влаштоване життя, не розкоші і навіть не подорожі… Їй потрібен був гарячий Андрій, а він вже таким не був.
Коли зрозуміла, що у відповідь отримує зовсім не те, чого її палка душа жадає, почала горіти вогнями своїх очей до інших. Була у неї можливість. Чоловік на роботі, в командировках. Вона ж в його власному ресторанчику відповідає за автентичність і справжність карпатських страв. Але багато часу це в неї не забирає.
Чоловіків цікавих он – повний Київ. Задивляються на її косу смоляну. Тонуть в її очах…
Першу дитину Ганнуся таки від чоловіка народила. Бо Микитка – викапаний Андрій вийшов.
Ну а потім… Хто ж його знає, від кого ще четверо. Всього в родині підростають три красеня сина і дві донечки. Андрій ними усіма пишається, хоч і не всі на нього схожі… Головне, що чорняві народжуються, як Ганнуся його кохана. У когось носик кирпатий, у когось – з горбинкою, у однієї очі карі, в іншої – блакитні, мов небо, вмите дощиком. Всі здорові. Міцненькі.
А Ганна лише розквітає з кожною дитиною, очей відвести не можливо.
І гірко йому, і відвезти назад у гори не може, хоч всі друзі кажуть: вези з усім «врожаєм»! Він тільки сумно всміхається. І дітей виховує, не розбираючись вже, чиї. І Ганну свою, наче зачарований, кохає більше за життя своєю надійною, врівноваженою, правильною любов’ю…
Автор – Олена Мірошниченко
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
