Андрій з самого початку знав, що не в змозі ощасливити мене дитинкою. А я всі ці одинадцять років, звинувачуючи у всьому себе, бігала по лікарях. Правда випливла на поверхню перед самим новим роком. Я забрала речі з будинку, в якого вклала всю свою душу, і переїхала до батьків.
Більше одинадцяти років Андрій переконував мене, що йому нічого не бракує, і він хоч завтра може стати батьком. Я відчувала провину, що не можу подарувати чоловіку дитину, і не покладала зусиль робити все, що лише пропонували лікарі. Де я тільки не була, які процедури не робила, Боженька не дарував нам дитинку.
Перед новим роком ми на спільній “нараді” з чоловіком вирішили, що прийшов час розлучитися. Прожили ми з Андрієм не мало не багато – одинадцять років.
А річ у тім, що Андрій весь цей час приховував від мене правду, що він здоровий і може мати дітей. І все це було в той час, як я не покладаючи рук моталася по лікарях, їздила на термальні води, робила різні процедури, відвідувала санаторії, святі місця. Я робила все, лиш би наша з Андрієм мрія здійснилася, і ми стали батьками. Всі лікарі, як один, говорили мені, що я здорова, і що просто потрібно трішки почекати і все вийде. А як виявилось, то проблеми зі здоров’ям не в мене, а в мого Андрія… і він про це чудово знав, але вирішив змовчати.
Свого чоловіка я знала змалечку, потім ми почали зустрічатися, це ще було у школі. Андрій дуже добре знав мене, знав, що я хочу жити у своєму будинку і звісно ж, стати мамою діточок, я мріяла про двох. І в цьому він мене і підтримував. Я вірила, що Андрій та людина, яка подарована мені Богом…
І так ми відгуляли весілля… Спочатку ми вирішили, що треба купити свій власний будинок. Цілий рік ми багато працювали та змогли купити собі житло. Біля будинку доводилося багато працювати, адже це була покинута ділянка, яка потребувала змін.
Але ж ми наскільки були в азарті, що відразу приступили до дій. Оскільки переробляти в будинку було багато чого, і на ділянці тим більше, я вирішила, що не можна тягнути з дітьми. Тому що якщо відкладати до того часу, поки ми не доробимо все в будинку, то ми не факт що встигнемо і одну дитину. Андрій звісно став мене переконувати в протилежному, що нам буде важко, якщо я піду в декрет, але я ж стійко стояла на своєму. І Андрій змирився.
Але минали місяці і в нас нічого не виходило. Я потім почала лікуватися, вилікувалась і мені тоді сказали що вже спокійно можна пробувати. Але все одно Боженька не давав нам дитинку.
Потім я стала змушувати Андрія проходити обстеження, але він навідріз відмовлявся. Андрій говорив, що в нього все чудово. Але потім таки погодився. Звичайно обстеження він проходив самостійно, без моєї участі. Він мені тоді дав довідку, що цілком здоровий і може стати батьком хоч сьогодні. Але нічого з цього всього не виходило.
– Може нам просто не дано мати дитину? – натякав час від часу Андрій, але я це навіть не хотіла слухати, адже не уявляла сімейного життя без дитини.
І потім знову я почала шукати різні способи “підлікуватися”.
Через деякий час Андрій запропонував взяти дитину із дитячого будинку. Але ж я хотіла мати свою рідну дитину. Скільки спроб було зроблено, скільки сліз пролито…. І ми на той час уже й будинок встигли зробити. Залишалися лише діти… І я продовжувала стояти на своєму.
Знайшла нову гарну клініку, нам сказали здати аналізи, Андрій став відмовлятися, а я давай його переконувати в протилежному. І тоді в процесі розмови я “вийшла з себе” і він мені розкрив справжню причину, що не може мати дітей. І я тоді не могла повірити в почуте, скільки років спроб, він бачив як я намагаюся, і він мені брехав… знав правду і просто мовчав…. І це для мене було найважчим потрясінням.
Я вирішила після свят подавати на розлучення. Я забрала з будинку найнеобхідніше і переїхала жити до батьків.
На душі так важко, ви собі й уявити не можете…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
