Андріяна з нетерпінням чекала на своє весілля. Я мала бути на торжестві дружкою. Та одного дня Роман, наречений, кудись зник. Оскільки він працював разом з майбутнім сватом, його швидко знайшли. Але договоритись так і не вийшло.
У мене в дитинстві була найкраща подруга. Звали її Андріяна. Ми з нею були просто не розлий вода. Нас познайомили наші мами. Просто наші мами зустрілися на вулиці якось і познайомилися. А потім вони вирішили, що було б добре, якби їхні доньки потоваришували. Ми гуляли з Андріяною постійно, коли я приїжджала до села до бабусі. Змінювалися лише ігри відповідно до віку. То ми грали в ляльки, то грали в посуд, то грали доньки-матері.
В мене не було братів. А у Андріяни були два рідні брати і три двоюрідні. Ми гуляли всі разом. Ми йшли з дому рано-вранці і приходили пізно ввечері. Ми разом каталися на велосипедах, купалися на річці, ловили рибу, ходили до лісу за грибами та ягодами. Хлопчики навчили мене плести сіті та валити з рогатки.
Минули роки. Ми з Андріяною виросли. І ось Андріяна почала зустрічатися з хлопцем на ім’я Роман.
Як тільки настало літо, я приїхала до бабусі у гості. І ось хлопець Андріяни вирішив, що я краща, ніж Андріяна. Він почав мене доглядати, але я на це ніяк не реагувала.
А потім з’ясувалося, що Андріяна чекає дитину. Стали вони готуються до весілля. Я мала бути на цьому весіллі дружкою.
Але Роман дуже образився на те, що я йому відмовила і вирішив зруйнувати нашу з Андріяною дружбу. Він мені сказав:
– Забудь про Андріяну! Ти більше з нею дружити не будеш!
Він все зробив для того, щоб наша багаторічна дружба закінчилася.
Андріяна дуже чекала на весілля. А тут раптом Роман кудись зник. Він працював разом із батьком Андріяни. Його почали шукати та дізналися, що він гуляє зі своїми друзями та з іншими дівчатами. Він був “веселий” і почав вигукувати, що він одружуватися не хоче і Андріяну зовсім не любить, і діти йому не потрібні.
Довелося весілля скасовувати. Я не знаю, як, але мама умовила Андріяну… – Тобі ще рано ставати мамою. Ще й одиначкою.
Я підтримувала Андріяну після цього як могла. Вона начебто мене не відштовхувала. Але між нами вже не було тієї доброти та довіри, яка була раніше. Ми стали зустрічатися все рідше.
Потім Андріяна вийшла заміж, стала мамою. Потім вона розлучилася і потім знову вийшла заміж. Ще привела на світ одну дитину. Потім знову розлучилася і знову вийшла заміж.
Минуло 20 років. Я дуже часто згадую Андріяну. Мені її дуже не вистачає.
Цікаво, якби Роман тоді не почав руйнувати нашу дружбу, може, ми дружили б і досі? А може, й ні.
Ми ніколи цього вже не дізнаємось. Ніколи.
Фото ілюстративне
