– Андріяно, а Соломійка у тебе?, – збентеженим голосом спитав мене Саша. – Так, я забрала її з садка. – А Катюша?, – і тут мені прийшлось переступити через себе і сказати неправду. Я ж не могла “здати” єдину сестру, хоча вона того не заслуговує. Я надіялась, що в найближчому часі Катя зателефонує, але мобільник вперто мовчав
Розлючена я сьогодні прокинулася. Точніше, я навіть не лягала. А все через Катю. Вона вчора як поїхала, так і пропала.
Соломію я забрала з садочка, привезла до себе додому. Вона не розуміла, що відбувається, чому її не забрала мама або тато, довелося придумувати якусь причину на ходу. До цього я не готувалася.
– Мамі і татові довелося терміново виїхати, тому сьогодні ти залишишся у мене, – спробувала я пояснити ситуацію, що виникла.
– А куди вони поїхали? – запитала племінниця.
– Сломійко, мама прийде ввечері і розповість, – я все ще сподівалася на те, що Катя помириться з чоловіком, і мені не доведеться більше нічого вигадувати. – Давай краще заїдемо в магазин і купимо що-небудь смачненьке і цікаве, – хотіла я змінити тему.
Соломія, звичайно ж, як і будь-яка дитина, відразу відвернулася від цікавої їй теми. Ми заїхали в торговий центр, зайшли спочатку в магазин з іграми та іграшками, вибрали те, у що будемо грати ввечері. А потім забрели в продуктовий і як справжні дівчинки набрали гору солодощів. Соломія раділа, а це головне.
Час минав, а Катя так і не з’являлася. Племінниця поглядала на годинник і питала про маму. Я ж не могла відповісти їй нічого зрозумілого, тому що телефон у сестри був відключений. Та ще ситуація…
Але самий треш почався тоді, коли мені почав дзвонити Каті чоловік. Тут я зрозуміла, що доведеться брехати, чого я робити не вмію і не дуже-то люблю.
– Андріяно, привіт! – почав чоловік.
– Привіт, Саш, – зітхнувши, промовила я.
– Ти, напевно, вже знаєш, що сталося, – невпевнено промовив він.
– Так, Катя розписала у всіх фарбах, – підтвердила я, закриваючи за собою двері на балкон, щоб Соломія нічого не чула.
– А Соломія у тебе?
– Так, у мене, – я не стала говорити, що Каті немає поруч в надії, що вона все-таки з’явиться.
– А Катя? – задав чоловік питання, на яке я не хотіла відповідати, тому що довелося б обманювати.
– І Катя… -не стала я договорювати фразу.
– Андріяно, а ти не могла б дати їй телефон, а то мене вона кинула в чорний список, – попросив Саша.
– Думаю, що це не дуже гарна ідея, – відповіла я, не знаючи, як прикрити сестру, – якщо захоче, то сама подзвонить, хіба не так?
– Вона не подзвонить, – сумно промовив він, – ти ж знаєш Катю, як ніхто інший.
– Охолоне і подзвонить, – спробувала я переконати його у зворотному. Але у мене не вийшло, так як Катя ніколи перша не йшла на контакт, завжди вважала, що права.
– Можливо, мені приїхати, – задумливо промовив чоловік, – так швидше помиримося.
– Мені здається, ти йдеш на поводу у Каті, тобі самому якось не набридло? – не витримала я.
– Не можу я по-іншому, люблю. Катя мене батьком зробила, заміж за мене вийшла, тому вона для мене дуже важлива, – прокоментував Сашко мої слова.
Так завжди. Катя ні в що не ставила свого чоловіка, а він любить її до нестями. Ні, ви чули? Катя заміж за нього вийшла, як ніби ласку зробила…
– Саш, у мене немає слів…
– Андріяно, ну, так що? Може, мені приїхати, – повторив він.
– Не думаю, що це зараз допоможе, – знову спробувала я піти від відповіді, – давай так, коли Катя охолоне, я тобі напишу.
– Домовилися, – зрадів чоловік і відключився.
А мені довелося самій собі і своїй совісті зізнатися, що я тільки що обманула людину…
Загалом, ми з Соломією ще пограли, повечеряли, я поклала її спати. А Катя так і не з’явилася. Я обдзвонила всіх наших спільних знайомих, ніхто її не бачив. Ситуація почала мене напружувати, я боялася, що з сестрою щось могло трапитися.
Але, ні… Годині о другій ночі вона зволила відправити мені по електронній пошті, що прийде додому вранці. Ох, і розлютилася я на неї. До ранку я так і не заснула.
А ця мадам заявилася в 6 ранку в такому стані, що навіть на ногах не стояла, її незнайомий мужик майже приніс. Хотілося мені висловити їй все, що думала. Але це було марно, в такому стані вона все одно нічого б не увібрала.
Саша телефонував ще кілька разів, намагався поговорити з Катериною. Я, як могла, тримала оборону. А ось тепер думаю, чи варто було? Хоча, напевно, варто було, заради Соломії… Але ось совість шепоче інше…
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
