fbpx
життєві історії
– Андрію, синку, – голосно шепотіла мама на кухні, сподіваючись, що гостя почує і сама все зрозуміє, – ми пристойна родина, кого ти в будинок привів, офіціантку!?

Аня закінчила торговельний технікум і спробувала влаштуватися продавцем в магазин, однієї торгової мережі, але пропрацювавши там менше місяця, зрозуміла, що так жити не можна. Це був якийсь жах, скільки не стараються, що не бігай, все-одно будеш винна, або на касі мінус або начальство знайде привід причепитися.

І вирішила вона податися назад в офіціантки, колись працювала на канікулах. А що зарплата нормальна та плюс ще чайові, і працювати можна, якщо місце пристойне вибрати. З великими труднощами вона влаштувалася в найкращий ресторан їхнього міста.

Їй пощастило, терміново були потрібні співробітниця, зарплата була, про яку вона навіть мріяти не сміла, а й вимагали теж багато. Але Аня вважала, було б бажання і все вийде, вона взагалі була оптимісткою.

Ось на роботі все і сталося, а саме, вона закохалася, тільки подивилася в його очі і все, пропала, весь день думала про нього. Так, вона дівчина була не з тих що закохувалися… а ось ця молода людина відразу запав їй у серце.

Але Аня реально дивилася на життя, хто вона і хто він, якщо ходить обідати в найдорожчий ресторан міста. Так і ходила зітхала думаючи про нього.

Ще кілька разів вона зустрічала його в ресторані і завжди він був не один, що вона могла, тільки посміхатися, коли приймала замовлення. Але в житті завжди є місце казці, і одного разу після роботи, він зустрів її і вони познайомилися.

Олексій, так його звали, виявився простим хлопцем, в ресторан він приходив з начальником на ділові переговори, так як був його заступником.

Дівчина йому теж сподобалася, але він був соромливий від природи, особливо з дівчатами губився, тому і вирішувалося так довго. Вони стали зустрічатися і незабаром, з найсерйознішими намірами він привів її додому, знайомитися з мамою, до цього попередивши свою наречену:

– Мама трохи сувора, але ти їй сподобаєшся…

Аня, Олені Павлівні, звичайно, сподобалася, рівно до того моменту поки, вона не впізнала ким вона працює.

– Андрію, синку, – голосно шепотіла мама на кухні, сподіваючись, що гостя почує і сама все зрозуміє, – ми пристойна родина, кого ти в будинок привів, офіціантку!?

– Ви знаєте, Олено Павлівно, офіціанти, теж люди і вам би цього не знати! Ви ж учитель, самі дітей вчите, «Всі професії важливі, всі професії потрібні», бувайте здорові. Адрію, проводжали не треба, сама доберусь, ти тут потрібніший, – і пішла, він навіть сказати нічого не встиг.

– Мамо, ну хіба так можна, навіщо ти образила Аню, я люблю її…

– Андрію, ти знаєш, чим вони там займаються вечорами та вони ж всі гулящі, я знаю, що кажу, – переконувала мама.

– Так, звідки ти знаєш, ти і в ресторані не була і які люди говорять, Ізольда Тихонівна ваша математичка, або Ірина Семенівна, яка далі своєї бібліотеки і не ходила? Ти як хочеш, а ми одружимося і точка, – заявив завжди слухняний син.

Олені Павлівні залишилося тільки зітхати, так вона зітхала в загсі і на банкеті, але виступати відкрито не вирішувалася, зрозуміла, з цієї Анею краще не зв’язуватися.

Молоді стали жити окремо, свекруха була частим гостем в їхньому будинку, хоча невістка відразу розставила пріоритети, хто тут гість, а хто господар, зустрічали її завжди радо. Особливо, коли народився онук свекруха зачастила, вона ж і внесла перший розбрат в дружне сімейство.

– Чому це у малюка очі сірі, хоча у тебе блакитні, а у Ганнусі карі, точно кажу, нагуляла, – шепотіла вона синові. – І алергія ця, ось у тебе нічого не було в дитинстві – не заспокоювалася мама.

Андрій спочатку відмахувався, а потім і сам задумався, невже мама права, і син не мій, вони навіть мало не розлучилися з цього приводу з Анею, її глибоко зачіпали ці підозри, вона навіть поривалася поїхати до мами.

І добре, приятель Олексія – лікар, пояснив йому, що колір очей у маленьких дітей змінюється з віком, а алергія, взагалі, не піддається ніяким прогнозам.

Загалом, сімейство помирилося, правда, Аня затаїла образу на свекруху, але зовні ніяк не показувала. А Олена Павлівна все ніяк не могла заспокоїтися, хоча і бачила, що син щасливий, але хотілося їй насолити невістці, і час від часу капості по-дрібному.

А потім Олена Павлівна захворіла, сильно захворіла і саме невістка, яку вона так дошкуляла, ця гуляща офіціантка доглядала за нею, перевезла до себе і ходила як за дитиною.

І вся образа у Ганнусі пройшла, дивлячись на цю стару, безпорадну жінку, адже вона всього лише хотіла, щоб синові було добре, тільки пізно зрозуміла, де йому добре і з ким.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page

facebook