fbpx
життєві історії
Анна Василівна, м’яко кажучи, ніколи в захваті від мене не була. Все, що я робила, було неправильно. Навіть коли на старості літ, вона могла розраховувати лише на мене, все рівно бурчала. Я старалася не подавати виду, адже старенькій і немічній людині і так важко. Чуму вона так себе вела, я дізналася лише після її відходу на небеса

Анна Василівна, м’яко кажучи, ніколи в захваті від мене не була. Все, що я робила, було неправильно. Навіть коли на старості літ, вона могла розраховувати лише на мене, все рівно бурчала. Я старалася не подавати виду, адже старенькій і немічній людині і так важко. Чуму вона так себе вела, я дізналася лише після її відходу на небеса.

Зі Славіком я прожила в шлюбі десять років, а потім просто моє терпіння закінчилося. Справа в тому, що на першому місці в нього завжди були друзі і чарка.

У нас росла дочка, тому я прийняла рішення про розлучення, бо не хотіла, щоб все це творилося на її очах. Ми розлучилися. Зараз Марійка вже доросла, вийшла заміж, живе в іншому місті, але дуже часто мене відвідує.

Коли я була ще заміжня, свекруха, як це кажуть, не давала мені спокою. Все, що б я не робила, було не так.

Вона ніколи мене не любила і відкрито говорила, що мріє про іншу невістку. Але тим не менш, з сином Анни Василівни я прожила десять років.

Після розлучення ми з Славіком не спілкувалися, не бачилися. Минуло років п’ятнадцять.

А потім в один із днів мені зателефонували і сказали, що його не стало… Провести його в останню путь нікому.

Звичайно, залишити все так я не могла, тому зайнялася усіма необхідними процедурами сама.

Анна Василівна була старенька і кволенька і майже не виходила з квартири. Після відходу Слави доглядати за моєю колишньою свекрухою було нікому – вона залишилася зовсім одна.

Я взялася робити це сама, тому що було її шкода, та й чужу людину вона в будинок не пустить. Я приходила кілька разів на тиждень, прибирала, прала, мила підлогу, купувала і готувала їжу. І кожен раз чула в свою адресу суцільний негатив. І не те купила, не так приготувала і взагалі.

Я все вислуховувала, розуміла, що це вже не виправити, але подумувала про те, щоб віддати її в спеціальний заклад. У підсумку від цієї думки я відмовилася, але найняла на допомогу доглядальницю, так як багато часу я проводити зі старенькою не могла.

Через кілька місяців моя колишня свекруха злягла. Перебувати двадцять чотири години з нею поруч я була не в змозі, про те, щоб взяти її до себе, не могло бути й мови. У підсумку я все одно віддала її в будинок інвалідів, так як там вона перебувала хоча б під наглядом лікарів.

Через кілька місяців після того, як я її туди перевезла, вона відійшла у вічність. Через кілька днів зателефонував юрист і повідомив, що свекруха переписала своє майно на мене. Сказати, що я була здивована, нічого не сказати. Все життя я чула від неї тільки закиди, навіть коли доглядала за нею, негатив все одно лився в мою сторону широким потоком.

А тепер я стала власницею її майна. Було розкрито заповіт. Значить, не дивлячись ні на що, я все робила правильно. Як потім сказала моя подруга, яка багато років пропрацювала психологом, є такі люди, які в принципі не можуть говорити добрі слова. Вся їхня любов виражається в негативі, тому що їм соромно або лячно визнати, що в їхньому житті є дійсно люблячі і дбайливі люди. Все це йде з дитинства. У будь-якому випадку, я зробила все, що могла. А нерухомість в якості подарунка я з часом передам своїм онукам.

Фото ілюстративне – alebank

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page

facebook