fbpx

Анна Василівна мені частенько телефонувала. Навіть по вайберу просила онука їй показати, але сама не приїжджала за ці чотири роки, жодного разу. Мені це було тільки на руку. Та недавно все змінилося. З першого слова по телефону, я відчула її неземну радість. Якось слово за словом, я випитала у неї причину її щастя. Тепер нещаслива я!

Анна Василівна мені частенько телефонувала. Навіть по вайберу просила онука їй показати, але сама не приїжджала за ці чотири роки, жодного разу. Мені це було тільки на руку. Та недавно все змінилося. З першого слова по телефону, я відчула її неземну радість. Якось слово за словом, я випитала у неї причину її щастя. Тепер нещаслива я!

Я до того, як виходити заміж, знала матір мого коханого. Колись ми разом із нею працювали в супермаркеті. І так, стосунки у нас із нею відразу не склалися.

Жінка вона зі складним характером, не дивно, що на роботі Анна Василівна довго не втрималася. Адже так поводитись з покупцями – ніякому власнику супермаркету не вигідно. Яким був мій подив, коли через два роки після звільнення я познайомилася з її сином і в нас почалися стосунки.

Відразу після знайомства зі свекрухою я сказала своєму тоді ще майбутньому чоловікові, що ми будемо жити в іншому місті. Далі від Анни Василівни, адже вона жінка така, що скрізь свій ніс суне. Після шлюбу з Ярославом я продала свою квартиру, що мені залишила бабуся у спадок, і ми купили невелику двокімнатну в районному центрі.

У нас з Ярославом народився синочок. Ми жили щасливо, і нічого не передчувало “халепи”. Свекруха частенько просила по вайберу показати їй онука, я не заперечувала.

Чотири роки ми жили спокійно, дивно, що навіть свекруха жодного разу не приїжджала у гості. А тут дзвонить нещодавно, така щаслива. Я питаю, в чому причина її радості, а вона видає. Мовляв, вона все вирішила – на старості треба бути ближчими до дітей та онуків. А тому продала свою квартиру і незабаром їде до нас.

Виявляється, із сином вона все обговорила, мені вирішили сказати перед самим приїздом. Сказати, що я здивована, не сказати нічого.

Навіщо мені свекруха у домі? Це ж щодня будуть “бурі”. І як міг чоловік ось таке рішення прийняти без мене, тим більше, що квартира моя, не його.

Що буде далі, одному Богу відомо. Але щось відчуваю, що добром це не закінчиться!

А ви що скажете?

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page