Анна Василівна почала мене в цьому переконувати, і так наполегливо, що я навіть задумалася, може я чогось не розумію. Чоловік вирішив у ці справи не лізти, але ж я не можу дивитись на це крізь пальці, це ж моя дитина!

Анна Василівна почала мене в цьому переконувати, і так наполегливо, що я навіть задумалася, може я чогось не розумію. Чоловік вирішив у ці справи не лізти, але ж я не можу дивитись на це крізь пальці, це ж моя дитина!

Мама мого Остапа в цьому плані переплюнула всіх. Вона хоче, щоб одна її внучка няньчила іншу. Ось що має бути в голові у людини, щоб таке озвучувати рідним людям? Та Анна Василівна впевнена, що вона права, і всі мають її слухатися і виконувати її волю.

У мого чоловіка є племінниця. Коли наша з Остапом дочка з’явилася на світ, Насті виповнилося 7 років, і вона навчалася 1 в класі.

Коли ми познайомили дітей, Настя ніяк не відреагувала на нашу дочку. Зате бабуся не переставала торочити:

– Ну ось, тепер у тебе з’явилася подружка! Буде з ким гратися. Потрібно тільки трішки почекати, поки Златка підросте! Може, Златка навіть стане в тебе забирати іграшки!

З того моменту минуло кілька років. Швидше за все, дитина запам’ятала, що колись сказала бабуся. Або взагалі у свідомості дитини вкоренилася та фраза. Настя ні з ким не товаришує. І в садочку так відбувалося, і у школі. Вона взагалі любить усе у чорному кольорі. Не хоче ні з ким спілкуватися, крім матері та бабусі з дідусем. Однак бабуся весь час намагається їх потоваришувати зі Златкою.

Кожного разу, коли бабуся приходила до нас в гості, вона за руку приводила і Настю. Справа в тому, що у будні Настя завжди проводить час у бабусі, поки батьки працюють. Тож ми ніколи не бачили бабусю без Насті і навпаки. Справа в тому, що Насті вже 9 років. Ну які у них можуть бути спільні інтереси з дворічною дитиною?

Спочатку я взагалі була змушена всюди слідувати за дівчатками. Адже бабуся наполягала, щоб Настя брала Златку за ручку та кудись вела. Та прислухалася. Але наша дочка погано ходила, могла спіткнутися, у результаті Настя тягла її за собою. Звідки знати дівчинці, як поводитися з такою малечею?

Злата хоче щось дослідити, спробувати розставити, погортати книжку, а Настя, як старша, все це робить за неї, не допускає ні до чого. Дочці це не подобається, вона сердиться, хоче грати по-своєму. Вдома наодинці вона поводиться спокійніше і без примх. Все починається, коли поряд з’являється Настя.

Я багато разів пробувала показувати дівчаткам, як грати, як зацікавлювати малечу, тільки Настя все робить по-своєму. Свекруха чомусь переконана, що Настя обов’язково має няньчити Златку. Вона так і називає Настю – нянька. Але я вважаю, що це неправильно. Примушує Злату вимовляти слово няня, нібито воно просте. І наполягає, що дівчатка мають залишатися наодинці.

– Візьми Златку за руку і піди з нею пограйся! – каже свекруха, коли приходить до нас в гості.

Мені не хочеться навіть думки допускати, щоб мою доньку няньчили інші діти.

Настя навіть їсти собі жодного разу не готувала, а їй на секундочку, скоро десять виповниться. Вона не вміє робити елементарного: яєшні посмажити, чи канапку зробити, коли сама дома залишається. І для них це норма.

Зрозуміло, що це їхня донька та онука, хай самі її виховують. Не моя ця справа. Але свою малечу я їй точно не довірю. Анна Василівна зі мною не погоджується, наполягає, що старші завжди доглядали молодших дітей, і це нормально. Але я сама займаюся Златкою і допомоги в неї не прошу.

Я краще Остапа попрошу, якщо мені щось буде потрібно, але іншу дитину, як цього вимагає свекруха, використовувати в таких цілях не буду.

Що скажете з цього приводу?

Хто тут правий, а хто має поступитися своїми принципами?

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua