Антон був на роботі. Я насмажила оладок, перед тим купила “нутеллу”, яку Яринка полюбляє. Навіть не скуштувавши шматочка, вона стала кривитися, і казати, що її мама готує набагато краще, а з мене господиня ніяка. Якби ж я відразу знала, що дочка чоловіка буде жити тиждень у нас, тиждень з мамою, задумалася б перед тим, чи ставати з ним на рушничок щастя.
Я знала, що мій майбутній чоловік має дитину від першого шлюбу. Коли ми надумали стати на рушничок щастя, дочці Антона було 4 роки. Але я не розраховувала на те, що дівчинка тиждень буде жити з нами, а тиждень з матір’ю.
Яринка не спокійна дівчинка і не сприймає мене, як людину, яка може їй щось наказувати чи вчити. Мабуть, все ще надіється, що мама з татом таки згодом зійдуться і будуть щасливо жити разом.
Ночами прокидається і плаче. Просить тата, щоб він помирився з мамою. Маніпулює Антоном, коли їй потрібно привернути увагу. Коли хоче щось отримати, починає видавлювати із себе сльози, а на обличчі такий вираз ніби з нею не знати що роблять.
Коли Антон на роботі, і Ярина залишається лише зі мною, то таким поважним тоном кожного разу повторює: “мама тебе не пробачила”, “ти не вмієш готувати, я не буду це їстиму”.
Ярина влаштовує мені перевірки, ховає мої речі, вигадує те, чого я не роблю.
При цьому для Антона важливо, щоб у мене з його дочкою склалися гарні та довірчі стосунки. Вона ж татова дочка, найулюбленіша і найпрекрасніша у світі.
Антон хоче її балувати, носити на руках, захищати і, звичайно, подарувати весь світ. Мені з нею конкурувати безглуздо. Я почуваюся безпорадною. Розпач і негативні емоції вже мене переповнюють.
Залишити чоловіка не можу, оскільки кохаю дуже сильно. Та й перша дружина Антона вже в інших стосунках. Причому її новий партнер теж не дуже ладнає з Яриною.
Я розумію, що найгірше в цій ситуації, мабуть, Ярині. Але ж погодьтеся, це не життя.
Що б ви мені порекомендували зробити в цій ситуації?
Як налагодити зв’язок з дівчинкою? І чи варто взагалі це робити?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua