fbpx

Антон був нашою пізньою, і неймовірно бажаною дитиною. З того дня минуло стільки років, а я досі пам’ятаю, як всі відмовляли мене від статусу “мама”. Ні, не тому, що не любили мене. Навпаки, дуже хвилювались за мій стан, оскільки всі професори, і світили медицини, забороняли це робити. І ось за чотири дні до мого сорокаріччя, на світ з’явився наш Антон

Антон був нашою пізньою, і неймовірно бажаною дитиною. З того дня минуло стільки років, а я досі пам’ятаю, як всі відмовляли мене від статусу “мама”. Ні, не тому, що не любили мене. Навпаки, дуже хвилювались за мій стан, оскільки всі професори, і світили медицини, забороняли це робити. І ось за чотири дні до мого сорокаріччя, на світ з’явився наш Антон.

Мене звати Антон. Я єдиний син своїх батьків.

У моєї мами були деякі питання по здоров’ю, і лікарі не дозволяли їй ставати матір’ю. Але мама дуже хотіла, щоб у неї була дитина і вона ризикнула. Вона дотягла до п’ятого місяця і лише потім пішла до лікаря.

Я був дуже бажаною дитиною. І дідусі, і бабусі, і тато були дуже раді моїй появі на світ. А мама в мені просто душі не відчувала.

Робочий день моєї мами починався дуже рано. Перед роботою мама повинна була встигнути мене відвезти до дитячого садка.

Щоб мати не запізнювалася на роботу, ми з нею їхали на першому трамваї. Там водії були постійно одні й ті самі.

На потрібній зупинці ми виходили. Ми швидко бігли до дитячого садка. Потім мене забирала вихователька. А мати поверталася на зупинку. Там вона чекала на трамвай і їхала на роботу. Але трамваї ходили не часто, і мама через це дуже часто спізнювалася працювати. І тоді на роботі її попередили, що якщо це триватиме, то її звільнять з роботи.

Цього не можна було допустити, оскільки тато отримував маленьку зарплатню, і мама не могла дозволити собі втратити роботу.

І тоді мама ризикнула. Вона випускала мене одного, трирічного малюка, на зупинці і дивилася, як я сам йду в дитячий садок.

Мама розповідає, що це були найважчі секунди у її житті. Вона бігала порожнім трамваєм і намагалася побачити: чи дійшов я до дитячого садка, одягнений у шубку, шапку, теплі чоботи і шарфик.

А потім чомусь трамвай став відходити від зупинки повільно і починав набирати швидкість, коли я вже заходив у дитячий садок. Так тривало весь час, поки я ходив у дитячий садок. Але мама ніколи про це не замислювалася особливо і цьому значення не надавала.

Їй було головне, що вона була за мене спокійна. А правду ми дізналися вже тоді, коли я пішов до школи.

Якось ми з мамою поїхали разом на її роботу. Ми проїжджали повз мій дитячий садок, а водій підійшов до мене і сказав:

– Як ти підріс! А я пам’ятаю, як ти ще в дитячий садок ходив. Я спеціально повільно від’їжджав від зупинки, щоб твоя мама встигла побачити, що ти дійшов до дитячого садка.

Минуло багато років. Я вже став дорослим. Але я досі згадую того чоловіка та його доброту. Доброту, яку він виявив до моєї мами. Абсолютно незнайомій йому жінці. Він все зробив для того, щоб мати була спокійна і не хвилювалася за мене.

Дякую йому за цей маленький, але такий благородний вчинок!

Фото ілюстративне

You cannot copy content of this page