Анюта росла в любові і ласки. Єдина дочка в сім’ї, вона практично не знала заборон, купалася в батьківській любові, а бабусі й дідусі в ній душі не чули. Я була впевнена, що і своїх дітей вона оточить любов’ю і ніжністю, але на жаль, щось пішло не так.
Треба сказати, що Аня завжди була залежна від подружок, не мала власної думки, завжди намагалася комусь наслідувати. Побачить у подружки нову ляльку, як вийми та викладу таку ж…
Ось так і вийшло, що подружки заміж рано повискакували, не встигнувши закінчити школу. Ось тут-то Аня і заметушилася, побоявшись, що її щастя пройде мимо.
Сяк-так закінчила школу, до цього часу до неї був один – Ваня, хлопець ненадійний, злегка хамуватий, мені він не подобався, але я боялася зіпсувати наші відносини з донькою: терпіла, мовчала і чекала…
А незабаром Аня оголосила, що виходить за нього заміж! Цього допустити я не могла і тут вже мовчати не стала, але як з’ясувалося втручатися потрібно було раніше. Тепер пізно… Як свого захисту дочка пред’явила позитивний тест…
Весілля хотіли зіграти скромне, але куди там, хіба Аня може відстати від інших. Гостей в результаті набралося 100 чоловік і мені довелося взяти кредит.
Жити молоді пішли до батьків Вані, і скоро у них народилася дочка Оленка. А через півроку Аня з дитиною і двома валізами прибігла додому…
Все, награлася у доросле життя. Свекруха виявилася монстром, чоловік ідіотом, а дочка неспокійною. Ось як буває, кредит на весілля ще не виплачений, а сім’ї вже і немає.
З поверненням дочки турбот стало більше, але життя заграла яскравіше, все завдяки цій маленькій пістунці. Оленку ми відразу полюбили всім серцем, награтися на неї не могли. Єдине, що затьмарювало це відношення Ані до власній дитині. Зайвий раз до малятку не підійде. Тільки й чула постійно:
– Ма, з Оленкою посидь…
Або наприклад дитина стоїть просить попити, а та невдоволено відриває особа від журналу:
– Іди у бабусі запитай…
З кожним днем я все більше переконувалася, що Аня рано народила, не прокинулись у неї ще материнські почуття. А потім дочка і зовсім стала відпрошуватися у мене на весь вечір, а то і на ніч.
– Мам, хіба ти не розумієш, мені чоловіка треба шукати. Як я його знайду сидячи вдома з дитиною?
– Щодо дитини треба було раніше думати, – бурчала я.
– Не починай знову!
А потім ми з батьком змирилися, нехай влаштовує своє особисте життя. А Оленці і з нами добре.
Внучці я намагалася дати все, що вона недоотримала від матері: ласку, увагу, турботу, напевно тому часом мені здавалося, що любить вона мене більше матері.
Коли Оленка закінчувала третій клас, Аня знайшла нарешті ту свою половинку. Саша виявився повною протилежністю її колишнього чоловіка, але теж не ідеал…
Мене насторожувало, що Оленку він так і не полюбив… Ні, він не ображав її, але, на жаль, не любив. Яка вже сім’я тут?
Кожен день я думала про те яке життя чекає дівчинку в новій квартирі з батьками. Саша взяв кредит. Ось і вийшло, що батькам Оленка не потрібна, а нас з дідом не буде поруч, хто пошкодує, хто її приголубить?…
Тут Аня і повідомила, що вона чекає дитину. Я звичайно зраділа, але і засмутилася одночасно. Тепер, коли в молодій сім’ї буде спільна дитина дівчинка і зовсім відійде на другий план.
Ремонт в квартирі завершився якраз перед народженням Даші.
– Ну, будеш тепер з сестрою няньчиться, матері допомагати, – налаштовувала я внучку.
А тут дочка подарувала мені сюрприз.
– Мам, ми тут подумали… нехай Алена у вас залишиться.
– На вихідні? – не розуміла я.
– Ні, поки поживе з вами.
– Що значить поки?
Я не знала, що й думати та ясний-пень внучці краще буде з нами, але неправильно все це…
Як можна розділити дочок і ось так, з легкістю від однієї відмовитися?
– Мамо, – не здавалася дочка – там у неї друзі, школа та й з вами буде їй веселіше.
Я просто вражена словами дочки. Я мала лягати у лікарню. Вона знала, що мені не можна потім буде стояти біля плити, піднімати тяжкості. А тут треба буде нагодувати дитину, попрати, попрасувати, зробити уроки.
– Мамо, я буду приходити кожен день! – не здавалася дочка…
І я здалася, просто побоялася віддавати дитину в будинок, де ніхто йому буде не радий.
Так, Аня відвідувала нас кожен день, але саме «відвідувала», зайде під час прогулянки з молодшою, просто запитає, як справи і біжить додому.
Вихідні Оленка проводила у матері, але радості їй це не доставляло. Вся нерозтрачена любов діставалася Даші.
От і скажіть чи можна після цього любити дітей однаково? Може хтось і вміє, а моя дочка не змогла.
Якось Оленка притулилася до мене перед сном і запитала:
– Бабусю, а ти кого більше любиш Дашу або мене?
Звичайно я сказала, що обох однаково, але я збрехала. Оленка – для мене ціле життя і навіть більше. Виходить, що і онуків неможливо любити однаково?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
