– Ой, але ж прикмета погана! – почула я за спиною голос тітки Валі.

– Досить Валентино, дурниці говорити, – сказав тато – Все у них буде добре…

…А через три місяці після весілля чоловік втратив обручку.

– Навіть не знаю як це сталося, де я тільки не був сьогодні, годі й шукати вже…

– Гаразд, давай купимо нове. Тільки тепер обережніше з ним, прикмета це нехороша.

І ми купили нову обручку, тільки і воно затрималося на пальці чоловіка недовго. Другий раз купувати не стали, народився Артемка, зайвих грошей в сім’ї не було. Витрати росли в геометричній прогресії, а доходи зменшилися.

Антон так і ходив без обручки і мабуть всі навколишні жінки бачили в ньому холостяка. Ось він і не встояв. Хоча якби любив мене і сина, і дорожив нашої сім’єю, такого не сталося б…

***

Артемкові було півроку, коли я дізналася, що у чоловіка є інша. Подруга випадково зустріла Антона на вулиці в компанії незнайомки.

– Знову ти Машка плітки збираєш? – накинулася було я на неї, але та на повному серйозі описала, у що був одягнений мій чоловік, район, де його зустріла і навіть фотографію встигла зробити на телефон…

Я сіла і розревілася. В голові знову закрутилися тітки слова: «Погана прикмета… не уживуться молоді…», і дзвін обручки, яке я впустила прямо на церемонії одруження…

Даремно я не вірила в прикмети, була б акуратніше…

До слова, Маша виявилася права, Антон дійсно покохав іншу жінку, а незабаром зібрав речі і пішов до неї. Я з сином переїхала до батьків, одні руки добре, а кілька – ще краще.

Час, яке звільнилося я даремно не втрачала, навчилася пекти торти і робити смачні тістечка. Спочатку для рідних і друзів, а потім мене почали рекомендувати знайомим і знайомим інших знайомих – клієнтів стало ще більше. Антон іноді приїжджав побачитися з сином, але з часом його візити ставали все рідше і рідше…

Минуло кілька років, я відкрила невелику пекарню, у нас було затишно і тепло, а головне дуже смачно.

Якось раз я готувала на замовлення яблучний пиріг з корицею і тістечка. Віконце моє виходило на подвір’я, я раз у раз заглядалася на верещали малечу на дитячому майданчику, мій Артемко вже підріс і пішов в перший клас, а я все з ніжністю згадувала яким він був чарівним малям.

І ось, в черговий раз підняв голову до вікна я побачила незнайомого чоловіка. Він підійшов практично впритул до відкритого віконці і з цікавістю спостерігав за мною. Я здригнулася. Хто це?

Наші очі зустрілися. Він зніяковів і почав вибачатися.

– Вибачте мене будь ласка, але мимо такого аромату можна не пройти… моя мама в дитинстві пекла такий же пиріг, цей запах я ні з чим не зможу переплутати…

А я дивилася в його блакитні очі і немов під їх гіпнозом, запросила незнайомця зайти спробувати пиріг.

Чоловіка звали Слава, я напоїла його чаєм зі свіжою випічкою, а він запросив мене на побачення. Так ми почали зустрічатися, від мами не вислизнули зміни в моєму особистому житті.

– Яка ти Оля загадковою стала, може познайомиш нас зі своїм другом?

– З чого ти взяла що у мене є друг? – посміхнулася я.

– Так у тебе на обличчі все написано, причому великими буквами…

Найбільше я боялася, як пройде знайомство Слави з Артемком, а даремно, мої чоловіки відразу ж знайшли спільну мову. Син відвів Славу в дитячу і весь вечір вони провозилися з іграшками.

***

Дата весілля була вже призначена коли з’явився Антон.

– Привіт як справи? Як Артем?

– Добре, дякую…

Він поспілкувався з сином, випив чаю і підійшов знову до мене.

– Оля, я зрозумів, що не можу без вас з сином. Може помиримося, забудемо образи. Повір, мені не байдужий мій син, я хочу бачити, як він росте.

– Що ти сказав?

– Я розумію, ти ображена, я був не правий, але будь ласка, заради нашої дитини… та й ти хороша…

– Що значить хороша? Не забувай ми розлучені та своїм життям я розпоряджаюся так, як вважаю за потрібне.

Тут у двері подзвонили, я пішла відчиняти, на порозі стояв Слава з величезним букетом моїх улюблених півоній. Антон, побачивши його позадкував було, потім розправивши плечі схопив куртку і мовчки пішов.

– Хто це?

– Мій колишній чоловік, приїжджав провідати сина.

Того вечора Слава мені зробив пропозицію, а через два місяці ми зіграли весілля. На цей раз я поставилася уважніше до всіх весільним прикметами. Все ж щось в цьому є…

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!