fbpx
життєві історії
Аж два роки Ярина прожила з Вадимом в Туреччині. Та коли трапилося непоправне, і його не стало, все його майно і гроші перейшло до дітей, від попереднього шлюбу. Розписані то вони не були. Повернувшись до України Ярина не знала, куди податися. Колишня свекруха сказала йти, де була до того. Ось Ярина і постукала в мої двері. Характер у мене м’який, прогнати сестру я не змогла

Аж два роки Ярина прожила з Вадимом в Туреччині. Та коли трапилося непоправне, і його не стало, все його майно і гроші перейшло до дітей, від попереднього шлюбу. Розписані то вони не були. Повернувшись до України Ярина не знала, куди податися. Колишня свекруха сказала йти, де була до того. Ось Ярина і постукала в мої двері. Характер у мене м’який, прогнати сестру я не змогла.

– Я не жартую. Йду, і крапка. Буду жити у Вадима, – ділиться зі мною старша сестричка Ярина, – у Вадима хороша зарплата, а будинок взагалі величезний!

– Та не говори “чепухи”, не треба мені там все буде вимивати, у Вадима є домробітниця, і за садом людина доглядає, і водій є. Що діти? Діти вже дорослі. Чому ніхто не може повірити в те, що мені нарешті пощастило?

Якщо чесно, то мені було радісно за сестричку. Але момент недовіри був присутній. Адже їй вже майже сорок. Два роки тому не стало її чоловіка. Дітей у них не було. Тому вона тільки те й робила, що шукала свою долю.

Тільки все якось скоро у них виходить. Ніяких зобов’язань. Ярина лише сміється – адже вони вже не молоді. До чого ці формальності?

– Ти б краще пораділа за мене!

Я була щаслива звичайно. Адже з дитинства ми з Яриною близько спілкувалися. Хоча вона старша за мене на вісім років. Коли я з’явилася на світ, то мама мною майже не займалася. Як і моєю сестрою. Нас виховувала бабуся. Старша сестричка наглядала за мною.

А потім якось ми стали рости кожна сама по собі. Ярина вийшла заміж, після неї і я. Я стала мамою, Ярина втратила чоловіка. Стала відчужуватись від мене, злість якась з’явилася. Вона жила в квартирі своєї свекрухи. Та її не гнала, але і не переписувала на неї квартиру. Тому Ярина щиро раділа своєму щастю раптовому.

З того часу, як справи у сестри пішли добре, Ярина рідко відвідувала і мене, і нашу стару бабусю.

– Я не зможу бути присутньою на дні народженні бабусі, – говорила вона, – у нас відпустка.

– Я б зайшла, тільки ніколи, справ багато, – повторювала вона, коли бабуся злягла.

Я все тягнула на собі. Ми з чоловіком перебудували стару хату його матері. Вона, звичайно, не шикарна, тільки сад є і город.
А у мене для цього садівник є, – відповідала Ярина, коли я їй розповіла про свої турботи по господарству в телефонному режимі, – ми збираємося до Туреччини виїхати жити. Там матимемо нерухомість і я буду старі під шум моря.

Не вийшло… Минуло 2 роки після переїзду і другий чоловік Ярини також пішов з життя. А весь спадок дістався його дітям від попереднього шлюбу, які виставили Ярину за двері.

– Ти можеш собі уявити? – розповідала мені сестра. – Так мені і заявили: йди геть. Але ж раніше завжди усміхнені були, поки батько живий був. Ох такі-сякі! І що я мала робити? Ми ж з чоловіком у цивільному шлюбі жили.

Сестрі довелося повернутися до України. Вона хотіла в колишню квартиру приїхати, тільки там її вже ніхто не чекав.

– Ти собі мужика знайшла і пішла до нього, – каже колишня свекруха, – а я в ту квартиру онуку пустила.

– У мене стільки боргів накопичилося, – плаче сестричка, скоро вже 50 стукне, а навіть жити ніде. Пусти мене до себе на місяць-другий? Поки все не налагодиться.

Я ж не могла відмовити рідній людині. Нехай знайде роботу, підшукає житло. Все налагодиться.

І ці місяці розтягнулися на роки. І з’їжджати вона не має наміру. Хоча мої діти поступилися тітоньці своєю кімнатою, а самі перебралися в прохідній зал. Але вони ж уже виросли, їм складно удвох там.

З чоловіком суперечки почалися. Він висловлює невдоволення з приводу присутності моєї сестри. Але що я можу вдіяти? Як її вигнати? У мене м’який характер.

– Вона навіть прибирати за собою не хоче і готувати, – вимовляє мені чоловік, – у неї вже немає домробітниць. Що ти все змовчуєш? Дочці вже шістнадцять, а вона дрімає на розкладному дивані поруч з братом, якому чотирнадцять. Ти б хоч про них подумала. Ярині вже скоро на пенсію, а ти з нею няньчишся, як з дитиною. І грошей вона нам не дає. Я навіть ремонт закінчити не можу, щоб дітей розселити! Адже тоді Ярині нікуди буде подітися!

Все це дійсно так. Ярина пішла працювати, але всі доходи її йшли на роздачу боргів, покупку одягу. Адже всі свої теплі речі перед від’їздом за кордон вона тоді викинула. Одягатися пристойно хочеться.

У нас з чоловіком мало до розлучення не дійшло – настільки обстановка загострилася. Згодом мені довелося виїхати в довге відрядження по роботі. Майже на місяць. По приїзду я побачила, що в квартирі повним ходом ремонт йде. Чоловік вирішив розділити вітальню-зал, розібрав комору, діти в кімнаті Ярини, а її самої немає.

– У тебе не вистачало духу з нею поговорити, а у мене вистачило. Вона поїхала. Ми не лаялися. Я просто розклав їй все по поличках і вона пішла далі влаштовувати своє життя. Подалі від нас.

Виходить, що чоловік зміг підібрати слова і пояснити настирливій родичці, що пора б і честь знати. У нашій родині все налагодилося. І сестра не пропадала. Вже рік минув з того моменту. Звичайно, затамувала вона на мене образу – спілкування всі припинила.

– Вони мене з дому вигнали, без копійки за душею! – скаржилася вона подругам.

Звісно. Тільки навіть наша бабуля, якій вже за 80, не хоче з нею спілкуватися. Дістала вона всіх. Ярина образилася, що бабуся за неї не заступилася. Адже на її думку я і далі повинна була допомагати сестрі.

Рідні на моєму боці – за два роки можна було влаштуватися дорослій жінці без дітей. І на ноги встати. Звичайно, бабуся їй свою спадщину не залишить. Адже ще мама жива, брат у неї є, і ще 5 онуків разом зі мною.

Я так в дитинстві її няньчила, а вона зі мною ось як, – каже всім родичам Ярина.

Але ми-то вже всі дорослі. Не маленькі. Так що тітці під 50 можна самій про себе подбати.

Хіба ні? Що скажете?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page